Теорія єдиною потоку — погляд на цілісність української нації та її культури, незважаючи на наявність у ній станово-соціального розшарування. Загальнонаціональний інтерес, спільні риси духовної культури, які випливають із етнопсихологічного ядра менталітету народу, утримують його в рамках "єдино-І го потоку" в період міжнаціональних конфліктів, дають змогу зберегти свою своєрідність у поліетнічних спільнотах. Під таким кутом зору М.Грушевський розглядав історію української літератури. За його переконанням, "словесність як функція людського соціального життя, відбиття у словесній творчості реального буття, взаємовідносин творця й його соціального окруження — от що цінно пізнати в літературі громадянинові [...]. Історія літератури має дати читачеві ключ до всього архіву людських документів, до сих фонограм одшедших поколінь: навчити розбирати голоси різних, ближчих і дальших, часів [...]. Ключ до пізнання взагалі сього соціального життя на різних етапах розвою чи то окремого народу, чи то цілих комплексів, груп, рас і нарешті — цілого людства [...]". Така наукова позиція вченого та його послідовників проголошувалася з класових позицій марксизму-ленінізму "націоналістично обмеженою", вилучалася з наукового та мистецького обігу як особливо небезпечна для комуністичного режиму.
