Інвектива (від лат. invehi — нападати, invectiva oraiio — лайлива промова) — творчий прийом, що полягає в гостро сатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ, відомий з античної доби (ямби Архілоха, промови Демосфена, сатиричні діалоги Лукіана, епіграми Катулла та Марціала тощо). Стильові форми І. спостерігаються й у Святому Письмі, в посланнях Апостолів. В Україні І. набула розвитку в період полемічної літератури (Герасим Смотрицький, Іван Вишенський та ін.), досить актуальною вона виявилась і в XIX ст. (Т.Шевченко, М.Старицький та ін.), і у XX ст. (І.Франко, В.Самійленко, П.Тичина, М.Рильський, Є.Маланюк, В.Симоненко та ін.). Прикладом І. є вірш Є.Маланюка, в якому він дає відповідь на "Посланіє..." Я.Савченка, де поета-емігранта було обізвано "Квазімодо", та М.Долензі, обуреному суворим словом правди в ліриці Є.Маланюка:

Не сперечатимусь: я син свого народу —

Сліпця відвічного, каліки і раба,

І, мабуть, таки-так, що образ Квазімодо

Із образів усіх мені б припав.

Тож хай отак: страшний, великий, незугарний

Я — лихом виплекай і викохан у тьмі.

Щоб в рухах дзвонаря нестримано і марно

Казився лютий гнів непримиренний мій..

Щоб в чорний час зневаг, насильства, ґвалту

й муки,

Коли регоче, хам над неміччю краси, —

Враз вовком кинутись, наллять залізом руки

І кров'ю ворога жагу свою вросить!

Стою в височині, в стрільчастій

амбразурі,

А там внизу — юрба, де наймити, старці,

І красний Шатопер, ще несвідомий бурі,

Яка пала в очах, яку держу в руці.