Час дії у п'єсі не означений ні самим автором, ні жодним із персонажів. Здавалося б, це не так уже й важливо. Але сучасники І. Котляревського — і відомі, й маловідомі драматурги — чи то в ремарці, чи в репліках персонажів вважали за потрібне наголосити на цьому. «Яке тепер латання? Неділька свята, забув єси, католиче» («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка); «Хіба ж ти не знаєш, що сьогодні Купала на Івана? ...Ще там і сватання запивають» («Купала на Івана» С. Писаревського); «В праздничный день, в субботу после обеда, гуляли на улице крестьяне» («Чари...» К. Тополі). Т. Шевченко у «Назарі Стодолі» сценічну інтригу вибудовує під різдвяний святвечір, а М. Костомаров у «Переяславській ночі» — в ніч під Великдень. Як бачимо, дія у названих драматичних творах (а це переважна більшість із драматичного доробку першої половини XIX ст.) відбувається в неробочий час —у свято чи просто в неділю.

У «Наталці Полтавці» немає жодного прямого посилання на святковий час дії, але є окремі елементи її розвитку, що вказують на це. Виборний Макогоненко після випитої із засідателем Щипавкою кварти вишнівки йде співаючи вулицею села. Така поведінка в будень розцінювалась би народною мораллю як явище неприпустиме і гріховне. Адже протягом століть у народі виробилася і набула сили морального закону певна поведінка селянина в усіх життєвих ситуаціях. Зрозуміло, що І. Котляревський, добре обізнаний із побутом сучасного йому села, не міг не передбачити цього в своїй художній творчості. Адже маємо численні свідчення сучасників, що «знання Котляревським історії Малоросії і взагалі усього, що стосувалося народного побуту України, були досить ґрунтовні».

Святковий час як час дії стверджувався і одним із компонентів сюжету та композиції: рушники в будень Наталці не годилося подавати. І хоча в одній із ремарок сказано, що Терпилиха пряде, а Наталка шиє, проте це не більше, ніж сценічна заставка. Дія у п'єсі відбувається впродовж одного дня, а кульмінаційним моментом того дня є сватання і все, що навколо нього відбувається. Старостів же засилали якщо не в свято (виняток становили Різдво і піст), то просто в неділю. Не випадково в одній із народних пісень зазначено: «Ой дай, Боже, неділі діждати: Пошлю людей дівчину сватати».

Святковий час як час дії що привносився у драму разом із обрядом, відведений був у народі для вирішення важливих справ. Обрядами супроводжувалися найважливіші моменти життя. У сценах заручин, сватання, весілля як одних із найвизначальніших у житті людини виразно проступають важливі життєві проблеми, розкриваються людські характери. До того ж обрядові сцени надзвичайно театральні, сценічні за своєю природою, а тому введення їх у драматичний твір було органічним і нескладним технічно. У «Наталці Полтавці» І. Котляревський уникає детального відтворення сватання, але використовує соціально-психологічний підтекст обряду: дівчина, яка подала рушники, вважалася в народі відданою чоловікові навічно. Повернення Петра наповнює ситуацію новим змістом: Наталка як натура вольова, здатна на протест проти духовного гноблення, рішуче заявляє матері, що одрікається од Петра, але й за возним ніколи не буде. Конфлікт досягає найвищої напруги, в один вузол зав'язуються всі сюжетні лінії твору. І все це досягається у сцені сватання. А сам обряд сватання пов'язаний був із небуденним днем, що й конкретизує час дії «Наталки Полтавки».