Повторення слів або словосполучень у тексті з метою звернути на них увагу читача прийнято називати повтором. Його використання підсилює виразність твору, емоційність, підкреслює найважливіші думки. Умовно повтори поділяються на закріплені і не закріплені за певним місцем у тексті. Вони зустрічаються в епічних творах, але найчастіше — в ліричних.

У Г. Чупринки читаємо:

Блиском, блиском.

Миготінням,

Тріском, тріском,

Лупотінням

Розгулявся Цар-Огонь.

В золотих червоних ризах.

В димках білих, синіх, сизих.

Гнівно в'ється по карнизах,

Всіх тримає осторонь.

То жахає гоготінням.

То віщує лопотінням:

«Я огонь, огонь, огонь!..»

У цьому вірші слова, що повторюються, стоять поряд і влучно відтворюють динамічну картину поширення вогню. Близькою до такого виду повтору є тавтологія — подвоєння понять, особливо характерне для народної творчості: слухає-прислухається, віє-повіває, срібло-золото; у Т. Шевченка: «Диво-дивне сталося на світі» або «Вітер віє-повіває, по полю гуляє». Тавтологія увиразнює текст, акцентує увагу на повторюваних словах.

Інша група повторів — це ті, які займають певну визначену позицію в рядку, строфі, абзаці, у творі загалом. Якщо повтори стоять на початку, то це — анафора, а в кінці — епіфора. Наприклад:

Де льон зелений між вівсами

Такий замислений цвіте...

Де гречка буйна і шумлива.

Як невгамовний битий шлях...

Де сходять ранки, щоб умерти

І знов воскреснути в росі...

Де соловей виводить скерцо

У надвечірній тишині.

Д. Фальківськиій

Можлива анафора і в епічних творах. Так, кожний із дванадцяти розділів повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» починається однаковою фразою: «Смутний і невеселий», «смутно і невесело», «смутна і невесела». Ця анафора є одним із засобів комічного, бо вона — контраст між похмурим настроєм персонажа і сатирично-гумористичним сприйняттям його читачем.

Епіфора в прозі підкреслює думку, як, наприклад, у Марка Вовчка: «І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та все любив. І ображався і жалів, і все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була любов». Таку ж функцію виконує вона і в поезії:

Може, зорю переліг той,

А на перелозі...

Я посію мої сльози.

Мої щирі сльози.

Т. Шевченко

Повторення того самого слова або словосполучення на початку та в кінці речення, вірша, строфи, абзацу називається кільцем:

Верни до мене, пам'яте моя!

Нехай на серце ляже ваготою

Моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом серце солов'я в гаю нічному...

Верни до мене, пам'яте мояі

В. Стус

Отже, найзагальніша функція усіх видів повтору — це художнє увиразнення мови, посилення її експресивно-зображальних властивостей.