АЛАТИР (АЛАТИР-КАМІНЬ, АЛАІАН, АЛТАР, ОЛТАР, ВІВТАР). І. Священний «живий» камінь, що лежить у ВИРІЇ1 під «першодеревом світу» ПРАДУБОМ. За легендою, А. походить від яйця, котре зніс першобог давніх українців СОКІЛ-РОД. А. уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється в незліченній і безконечній кількості живих зародків і бруньок, що лежать під священним каменем і котрі щовесни ДАЖБОГ (в давніші часи БІЛОБОГ) засіває землю і людство. З священним каменем Вирію давньоукраїнські жерці — ВОЛХВИ пов'язували своє вчення про безсмертя: СМЕРТЬ, мовляв, вражала лише пагіння зародків, які лишаються вічно живими. В цьому волхви вбачали позитивну роль смерті: вона знищувала старе пагіння, даючи простір для розвитку нових зародків. За легендою, на священному «живому» камені Вирію щозими спочиває, набираючись нових сил, бог блискавки і грому ПЕРУН. 2. У стародавніх українців-язичників А.— священне місце, на якому
приносили жертви богам. За первісної доби алатирі-вівтарі містилися
просто неба на верхів'ях гір, високих пагорбах і берегах рік, на лісових
галявинах тощо. З розвитком будівництва, етнокультури алатирі
перенесено в язичницькі храми — КАПИЩА, де зайняли почесне місце
перед скульптурними зображеннями богів. (За О. Афанасьєвим). 3. Християнська церква запозичила в язичників алатирі-вівтарі,
що стали святим місцем у храмі. У вівтарі, як правило, є престол, на
якому зберігається Євангеліє, хрест, свічки, квіти тощо. Вівтар відокремлений від середньої частини церкви високим іконостасом. Є різні форми вівтарів. 1 Тут і далі виокремлюються ті назви та імена, що є в цьому словнику (авт.).
