Довідник давньоукраїнської міфології
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ
ДИВ — божество страху й смерті. Зображалося у вигляді великої хижої птиці з потворним жіночим обличчям. Згідно з легендою, Д. завше «сидить на сухому дереві і свище по-зміїному, кричить по-звірячому, з ніздрів іскри сиплються, з вух дим валить». Віщує смерть, надто перед січею, боєм. Д. вважався людоїдом. Згадується в «Слові о полку Ігоревім» («встрепенулся Див-ь, кликнеть на вершине древа» та ін.). Існувало повір'я про «Дивову планиду» поблизу Дунаю, де в печері проживало буцімто сімдесят Д. В пізніші часи (X — XIII ст.) Д. ототожнювався з образом Солов'я-Розбійника, що звив гніздо на дев'яти дубах і не дає нікому пройти чи проїхати до Києва. З XVI ст. образ Д. входить до української народної творчості як елемент орнаменту та в примовках («Щоб на тебе Див прийшов» та ін.). (За П. Трощиним).