ЛІТЕРАТУРА XIV — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Франко Іван Якович (1856-1916)

І. Я. Франко народився 27 серпня 1856 р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рр. — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 р.

Його батько Яків Іванович помер, коли І. Франкові було близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871 р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883), у поемі «Гадки на межі» (1881).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 р. Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Улітку 1874 p. І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур’я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 р. вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Другові» (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» і «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Балядьі и росказьі» (1876).

Доноси галицьких реакціонерів спричинили перший арешт І. Франка і членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик», включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою».

Термінологізми зустрічаємо в оповіданні «У кузні» І. Франка: «Зігнена грубу штаба йшла наново в огонь, а коли була розігріта до білого, в неформену діру треба було вбити обушницю — залізний прилад, на якому мав формуватися отвір у обусі сокири».

У 1881 p. І. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього року він починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і не була закінчена через закриття журналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Основні твори: повість «Борислав сміється», «Мойсей», зб. «Зів'яле листя», «Чого являєшся меніусні»,«Гріє сонечко», «Декадент», «Перехресні стежки», «Украдене щастя».

СЛОВНИК

Поетична мова характеризується і використанням термінологізмів (лат. terminus — кордон, межа, кінець). І. Білодід стверджує, що термінологізмом або терміном «називається слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо».

У журналі «Світ» І. Франко друкує низку своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та у «Зорі» — народовських органах. У цей період І. Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».

І. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ниві. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г. Шевченка.

Львівський університет, у якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не прийняв написану І. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці.

У червні 1893 р. йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

Поетична мова певних художніх творів може характеризуватись наявністю арготизмів та вульгаризмів.

Наприклад: «Е, що ви, молоді яндруси, говорите! По місті тротуарами ходять та ходаки з долини висмикують — велика штука. А зловлять хатраки, то також що? Заведуть на дідівню, ковзнуть там чи й не ковзнуть, та й по всій історії» (І. Франко, «Хлопська комісія»).

1893 p. І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

На останнє п’ятиріччя XIX ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898) та «Із днів журби» (1900).

У цей період І. Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). У ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі.

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900), повість «Перехресні стежки» (1900) та ін.

Метафоричні епітети характеризуються перенесенням ознак і властивостей одних предметів на інші.

Наприклад: «Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий» (І. Франко, «Гримить! Благодатна пора наступає...»). Подібною до метафори є метонімія.

Назва повісті «Борислав сміється» І. Франка є метонімічною: використовується назва міста замість назви людей, що в ньому мешкають.

З 1898 р. у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором, і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

Словник

Арготизми (фр. argot — жаргон) — умовні слова, вирази, зрозумілі лише для певного кола людей, для сторонніх, не посвячених у таємницю, незрозумілі. У мові художньої літератури арготизми чи їх окремі елементи використовуються для створення колориту кримінального середовища та для мовної характеристики персонажів.

Словник

Метонімія (грецьк. meto- путіа — перейменування) — різновид тропа, у я кому назва одного предмета замінюється назвою іншого на основі суміжності ознак. У художній мові виділяють кілька різновидів метонімії: синекдоха, гіпербола, літота, евфемізми, перифраз, іронія, оксюморон.

У 1906 р. виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 р. — повість «Великий шум», в 1910 р. — «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 p.». І. Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911), О. Пушкіна (1914), Т. Шевченка і т. д.

У 1915 р. здоров’я письменника різко погіршало. Навесні 1916 р. хворий І. Я. Франко переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 p., у якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка.

28 травня 1916 р. Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 р. труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять років, 1926 p., останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі, де згодом був споруджений пам’ятник: висічена на камені фігура робітника-каменяра.

1964 р. перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам’ятник.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Основні твори: новели «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна», автобіографічний нарис «Про себе саму», повість «В неділю рано зілля копала», оповідання «Вовчиха», «Назустріч долі», романи «Апостол черні», «Земля».