Матуся наша, Вкраїна, не покинула нас без свого благословення.

Олекса Стороженко

«Ще передають діди онукам його оповідання»

Уявіть-но собі приємну зустріч із симпатичним вусатим чоловіком, що лукаво подивляється на вас мудрими очима з-під розгонистих брів. І пересипана його мова приказками та прислів'ями, спалахує час від часу іскрами теплого гумору, а інколи так пече перцем, що аж дух забиває! Саме таким постає зі сторінок своїх творів Олекса Петрович Стороженко. Тож настав час познайомитись із цим письменником, що зумів побачити й розповісти навіть про закоханого чорта!

Стародавній козацький рід, прославлений сотниками та полковниками, дав Україні ще й письменника - Олексу Стороженка.

Доля щедро наділила цю людину талантами.

Вдався він у прадідів - обрав справою життя військову службу. І не посоромив рід свій: за воєнні звитяги в турецькій війні дістав найпочесніший орден російської армії, хрест Святого Георгія.

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ ПРО ПИСЬМЕННИКА

Напевно, для вас не є секретом те, що головний герой популярних фільмів, таких як «Турецький гамбіт» та «Статський радник», Ераст Петрович Фандорін був чиновником з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ. Цей образ створив грузинський письменник Борис Чхартішвілі (псевдонім - Борис Акунін). А чи відомо вам те, що Олекса Стороженко також довгий час був чиновником з особливих доручень при київському генерал-губернаторі Бібікові, а потім - при Міністерстві внутрішніх справ! І судячи з архівних матеріалів та спогадів, Олекса Петрович вмів блискуче розкривати складні й заплутані карні справи. А вийшов він у відставку в чині дійсного статського радника.

Проте не менш цікавою була й інша частина його життя після виходу у відставку. Олекса Стороженко оселився у власному маєтку Горішині неподалік від міста Брест (Білорусія). І лише тут повністю віддався творчості. А що обдарування мав різнобічні, то й визнання прийшло до нього заслужене. Олекса Петрович блискуче грав на віолончелі і знався на історії світової музики, виявив він також неабиякий талант у малюванні та скульптурі. За свої скульптурні роботи був нагороджений медаллю Академії мистецтв, а за проект пам'ятника Несторові Літописцю отримав титул художника.

Здається, письменник ніколи не «вигадував» своїх творів. Він сам зізнавався, що більшість історій чув від звичайних подорожніх, з якими зводила його доля під час постійних мандрів Україною, - бо такою була військова служба. Був О. Стороженко знайомий навіть з одним із останніх запорожців - 96-літнім Микитою Коржем. Один свій твір так і назвав - «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа». Вдячний виявився із письменника слухач - мов живі, постають зі сторінок його прози козарлюги-характерники1, а то й прості українці, що над усе цінували гостре слово та дотепний жарт.

Пригадайте творчість Степана Руданського. У його творах змальовані такі ж яскраві образи веселих козаків-запорожців!

А продовжити розмову про Олексу Стороженка можна словами з його оповідання: «Велика була душа у сього чоловіка: разом хотіла жить на небі і на землі!»

1. Характерник - чаклун, чарівник.

«Мова квітчаста, склад сміливий, малювання розкішне»

Саме такі рецензії1 чекали на твори письменника ще в 1870 році. Адже вже тоді критики помітили його блискучий талант народного оповідача. А друг Стороженка, Пантелеймон Куліш, зізнався, що серед співбесідників Олексі Петровичу взагалі не було рівних!

«Скарб», безумовно, оповідання на морально-етичну тему. Автор зосереджує нашу увагу на тому, який спосіб життя обирає для себе кожна людина, якою робить її оточення, демонструє, від чого залежить, яким виросте Павлусь – чи то сердечним, роботящим і метким, а чи байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та спи.

Проте зауважте: автор не засуджує свого героя, а лише кепкує над ним і його звичками, міркує про те, чим і як Бог наділяє кожну людину. Адже в часи, коли жив Олекса Стороженко, люди були дуже релігійними, щиро вірили в Божу ласку чи Боже провидіння, тому варто сприймати твори письменника саме під таким кутом зору.

Взагалі, образ скарбу в оповіданні - символічний. Це і є те щастя, що дається людині від Бога, а вона вже сама повинна вирішити, як ним скористатись. Звісно, якщо її, як Павлуся, задовольнить сите, сонне та бездумне існування - що ж, такий її вибір. А хтось інший, можливо, не задовольнятиметься саме таким «скарбом» - і шукатиме пригод, нових відкриттів, яскравих вражень. Недаремно автор наголосив: «Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем».

Як гадаєте, чи можна інакше прожити життя, ніж Павлусь, маючи такі привілеї, як у нього? Чи на всіх однаково впливає добробут і забезпеченість?

А взагалі, погодьтесь, ця історія дуже цікава, інтригуюча і... реальна! Починаєш вірити, що справді бувають на світі такі випадки й такі люди, адже недаремно народ склав про них величезну кількість приказок і прислів'їв! Ось, наприклад: «Кому щастя, той на киї випливе»; «Щастя знає, кого шукає»; «Не родися красна, а родися щасна»; «Треба жить, як набіжить»; «Де не повернеться, золоті верби ростуть». Тож і оповідання «Скарб» Олекса Стороженко недаремно додав до циклу «Приказки і казки». Адже твір так і рясніє дотепними висловами та народними мовними зворотами. Автор майстерно передає характер народного гумору, вплітає в текст оповідання анекдоти, а побутові, етнографічні деталі надають йому національного колориту, неповторності.

Письменник кожного з вас має за гідного співбесідника, а тому серйозно ставиться до того, що і як оповідати. Своїм корінням його твори сягають углиб усної народної творчості, народної фантастики, і «Скарб» - яскраве цьому свідчення. Адже чи не найбільша кількість легенд і переказів у всіх народів світу про пошуки дивних, символічних скарбів!

1. Рецензія - стаття, що оцінює або аналізує певний твір.