(1931-1980)

Гр. Тютюнник народився в с. Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в родині селян. Батько його був у 1937 році репресований та із заслання не повернувся. Мати вийшла заміж удруге, й хлопець виховувався у дядька (по батькові) Василя на Донбасі.

Навчався в російській школі, тому писати почав теж російською. У 1942 році Григір змушений був пішки добиратися до матері на Полтавщину, бо дядько пішов на фронт, а тітка не могла сама прогодувати дітей. Після 5-го класу навчався в Зіньківському ремісничому училищі, після його закінчення працював на Харківському заводі ім. Малишева. Захворівши, повернувся до села, не відпрацювавши належних три роки. За це чотири місяці відсидів у колонії. Повернувся в Донбас, працював будівельником, слюсарем.

У 1951 році Григір пішов до армії, служив на Далекому Сході у морфлоті радистом. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1957 році вступив на філологічний факультет Харківського університету. Почав писати новели, надіслав їх старшому братові по батькові, відомому письменнику Григорію Тютюннику. Той схвалив твори і порадив писати рідною українською мовою. У 1963 році Гр. Тютюнник переїхав до Києва, працював у «Літературній газеті», у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».

У 1966 році видана його перша книжка «Завязь». Збірка «Деревій» відзначена премією всесоюзного конкурсу «Літературної газети». У 70-х роках побачили світ збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка».

Книги «Климко» і «Вогник далеко в степу» відзначені премією імені Лесі Українки 1980 року. У 1989 році за двотомник творів Григір Тютюнник був посмертно удостоєний Шевченківської премії.