Стара відьма

У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

— А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

— Правда.

— Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

— І нечисту силу.

— То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

Воли і коні

У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

— А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли...».

— Я не про воли, а про коні писав.

— Не розумію. Коні ж не ревуть?..

— Ну, і що з того? Коні не винні.

«Ось моя зброя»

Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: «А зброя у вас є?»— Михайло Михайлович відповів: «Так, є». Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»

На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: «Ось моя зброя».

(З кн. «Цікаві бувальщини», зібр. й упоряд. І. Артемчук, Г. Григор'єв, —Дніпро - К., 1974)