Його найвідомішими збірками є «На білих островах» (1910), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), «Тринадцята весна» (1926), «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір» (1942), «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).
Вже ранні вірші поета, що друкувалися в «Українській Хаті», а також перші збірки привернули увагу читача досконалістю строфічної будови, простотою форми, яскравими епітетами:
На білу гречку впали роси,
Веселі бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обіймах золотої мли.
Рильський належав до групи неокласиків, до якої входили відомі українські письменники Микола Зеров, Павло Филипович, Юрій Клен і Михайло Драй-Хмара. Неокласики, послідовно дотримуючись національного спрямування, орієнтувалися на кращі зразки античної літератури, плекали класичні форми поезії. Звідси звертання Рильського не лише до античних і середньовічних сюжетів («У теплі дні збирання винограду*, «Діана», «Трістан коня сідлає», «Прочитавши Містралеві спогади»), а й до відповідних поетичних форм, зокрема сонета, рондо, октави, гекзаметра, що створюють спокійний, епічно-розмірений настрій.
Читачів вражала своєю силою пейзажна та інтимна лірика поета («Вже червоніють помідори», «На білу гречку впали роси», «Яблука доспіли», «Поцілунок»). А як щиро та безпосередньо і водночас по-філософськи Рильський сприймає світ, передає гармонію людини з природою:
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора...
Поступове згасання Рильського як поета розпочалося одразу після піврічного ув'язнення 1931 року (тодішня влада знала, коли заарештувати, щоб найболючіше вразити,— митця забрали у день народження, 19 березня!). Внаслідок переслідувань з'являється його прокомуністична збірка «Знак терезів» (1932).
Лише в 1941 році, на початку Великої Вітчизняної війни, знову на всю могуть зазвучав голос поета-патріота в поемі про Україну «Слово про рідну матір», до речі, також незаслужено підданій критиці лише за те, що в ній не змальовано постаті «батька всіх народів». Піднімала дух наших воїнів у боротьбі з фашистами також поема «Жага» (1942), сповнена оптимізму, високого патріотизму й любові до рідної України:
І вірю, нене, до загину, Що зійде промінь у долину. Неначе шабля золота,— І в заповідану годину В прозору тишу голубину Ти зійдеш, рідна, із хреста.
Як блискучий перекладач Рильський багато зробив для кращого пізнання культур інших народів, відтворюючи українською мовою світову класику: «Панна Тадеуша» Адама Міцкевича, «Мізантропа» Жана Баті-ста Мольєра, «Орлеанську діву» Вольтера, антологію французької поезії, разом із Павлом Карманським — «Божественну комедію» Данте Аліг'єрі тощо,
Сергій Єфремов свого часу писав, що Рильський «являє собою зразок справді культурного поета, в одному рядкові якого більше змісту, ніж у цілих купах задрукованого паперу в декого з галасливих «Гомерів революції». І в цьому переконують не лише його ліричні твори і рядки вже згаданої поеми «Слово про рідну матір», а й ряд поезій, де автор вболіває за стан рідної мови, виступає на захист її перед русифікаторами і закликає боротись за її чистоту («Мова», «Рідна мова»):
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде...
Важливими для Максима Рильського були питання місця і призначення поета в житті суспільства, його громадянської відповідальності перед епохою, своїм народом.
Погляди письменника на мистецтво слова, в якому він черпав поетичне натхнення, відтворено у вірші «Поетичне мистецтво»:
Слова повинні буть покірні
Чуттям і помислам твоїм,
І рими мусять бути вірні,
Як друзі в подвигу святім.
Свій парус ладячи крилатий,
Пливти без компаса не смій!..
Світ по-новому відкривати,
Поете, обов'язок твій!
1997 р.