Коли оглядаєш широку панораму написаного І. С. Нечуєм-Левицьким, бачиш перед собою енциклопедію народного життя, для якої вкрай важливий діапазон, глибина історичного мислення.

Народні типи, народні характери — у його творах. Ці типи, ці характери можна називати поіменно — з «Двох московок», з «Миколи Джері», з «Кайдашевої сім'ї», з «Баби Параски та баби Палажки», з «Бурлачки», зі «Старосвітських батюшок та матушок», з «Афонського пройдисвіта», з «Чорних хмар», з «Київських прохачів», з п'єси «На Кожум'яках» і т. д. і т. д. Цілий магічний калейдоскоп неповторних облич, які творять яскраве обличчя самого народу в найрізноманітніших виявах. Твори прозаїка, як і саме життя,— це арена людських пристрастей, де вони сходяться чи в гармонії, чи — найчастіше — в протиборстві. Загалом, він малює душу народну, і в тій складній єдності, якою є народ, кожен окремий його представник — смертний, зате безсмертна — душа народна.

Письменник-реаліст, І. С. Нечуй-Левицький у колоритних образах змалював цю душу народну такою, якою бачив та знав наприкінці дев'ятнадцятого й початку двадцятого століть, але своїм корінням вона, безсмертна душа народна, сягає не тільки в очевидне майбутнє, а й у менш очевидне минуле, ця народна душа має свої прикметні особливості, які вирізняють її з-поміж інших (водночас і єднаючи з іншими!), а тому-то І. С. Нечуй-Левицький, змалювавши реальні картини свого часу, водночас узявся за написання так званого «ескізу української міфології» під заголовком «Світогляд українського народа», а тому-то з-під його пера виходять такі речі, як «Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і святий Володимир і його потомки», а також «Святополк Окаянний», а також «Унія і Петро Могила, київський митрополит», а також «Татари і Литва на Україні», а також «Князь Єремія Вишневецький», а також «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина», а також українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький», а також «Богдан Хмельницький під Збаражем і під Зборовом», а також «Запорожці» і т. д. і т. д. Власне, сучасне життя, історична минувшина й відтак зазирання в майбутнє — це повсякчасна царина його зацікавлень як художника й мислителя, це широка арена для вираження та втілення як національного характеру окремої особистості, так і національного характеру всього народу в сукупності його особистостей....

1988 р.

Гуцало Євген. Літ. Україна.— 1988—24 листопада.