КОРОТКО ПРО ІВАНА КОЧЕРГУ - реферат з української літератури - українська література

(1881—1952)
Один із найцікавіших українських драматургів першої половини XX ст.
Автор таких знаних п'єс, як «Алмазне жорно» (1927), «Марко в пеклі» (1928), «Свіччше весілля» (1930), «Майстри часу» (1934), «Ярослав Мудрий» (1946) та ін. Створені високомайстерно, добротно, вони свого часу мали успіх на сценах багатьох театрів України. Це був драматург-філософ, «людина бездоганної душевної чистоти», як сказав про нього Максим Рильський. Тому його «благородний талант» (означений так Остапом
Вишнею) залишався у продовж тривалого часу в тіні мистецтва гучної, фантасмагоричної радянської епохи.
* * *
Духовне збагачення драматурга в умовах радянської дійсності виявилось в тому, що в шуканнях краси й поезії він спромігся побачити вищу красу — красу народної боротьби й самопожертви дія народу, красу подвигу.
Таке розуміння краси людського серця зародилося вже в «Алмазному жорні», але з особливою силою пролунало воно саме в «Свіччиному весіллі», дійсно красивому й правдивому творі. Ось де вимисел і правда, краса мрії й дійсності гармонійно злилися, прикрасивши романтичну віршовану драму якимись особливими, неповторними рисами. <...>
Спадщина Кочерги — жива частина сучасної української культури. Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси драматурга, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин. Митці не вмирають. (Кузякіна Н. Драматург Іван Кочерга.— К., 1968. — С 107, 258.)

* * *
Прагнення драматурга якнайближче підійти до проблем доби помітне саме на зламі 20-х—початку 30-х pp. <...>
У цей час І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему «Свіччине весілля» (1930; інша назва —«Пісня про Свічку») <..>
Давно знайомий письменникові душевний біль від невідповідності між ідеалом краси й суворими буднями тут дав до певної міри навіть несподіваний ефект. Знову повернувшись до історії, письменник саме цим твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.
У сюжетній основі твору — реальна заборона литовськими князями світити вночі світло в Києві. Дія відбувається напри кінці XV—на початку XVI ст. Не менш як 15 років не мав права київський люд палити вночі бодай свічечку. У цій фабулі поєдналося кілька вже вистражданих і осмислених драматургом моментів: по-перше, місто, бо І. Кочерга —художник міста; по-друге, не місто «взагалі», як у «Пісні в келиху», а місто українське і, до того ж, не умовне, як у «Феї гіркого мигдалю»; по-третє, улюблений мотив — потяг до краси, щастя, але вданому разі не лише пошуки їх, у вищезгаданих п'єсах і навіть не благання в долі , як в «Алмазному жорні», а боротьба. <...>
Добі коли була створена поема «Свіччине весілля», особливо імпонував такий животрепетний мотив, як героїка боротьби за визволения від соціального й національного гніту. До того ж він освітлювався і поетизувався ніжною «партією» Меланки, образ якої, пояснював І. Кочерга, «є поетичним символом України», що з «пітьми віків та через стільки бур» пронесла незгасним живий вогник прагнення волі. Цей образ ніжності світла й життєвої стійкості надає творові глибоко оптимістичного звучання.
(Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття.— К, 1993.—Кн. 1.—С 715—716.)

Стаття