(1892—1937)
Найталановитіший український драматург XX ст. Його коротке творче життя перервалося трагічно — розстрілом. У творчості цього письменника гармонійно і природно переплелися реалістичне й романтичне, сатиричне і трагедійне начала; вічні загальнолюдські проблеми оригінально витрактовані на національному матеріалі. Миколу Куліша можна беззастережно поставити поруч найчільніших представників світової драматургічної класики.
Автор п'єс «97», «Комуна в степах» (1924), «Отак загинув Гуска» (1925), «Зона», «Хулій Хурина» (1926), «Народний Малахіт (1927), «Мина Мазайло» (1929), «Патетична соната» (1931), «Вічний бунт» (1932), «Маклена Граса», «Прощай, село» (1933).
* * *
Темою Кулішевої творчості було ставання людини. Ця тема трагічна, і в усі епохи вона була и залишається такою. Куліш проніс її чесно. Він поставив її глибоко. Він не дав жодних розв'язань, програм і гасел, порад і рецептів. Його твори не були написані, щоб відповісти на питання «Что делать?». Він не був ані Чернишевський, ані Ленін. Він був великий, без перебільшення геніальний письменник, і він знав чи відчував, що в деяких випадках безпорадність — двері до великого письменства. Він був також великій майстер, і тому він міг пропустити свою тему крізь різні жанри, від дон-кіхотіяни трагікомічного «Народного Малахія», через грайливість і гумор «Мини Мазайла», і через гелікони «Патетичної сонати» до елегії безнадійності в «Маклені Гросі». <...>
Від критиків рівня і стилю Щупака пішла легенда, ніби Микола Куліш усю свою творчість присвятив національному питанню. Це стало його офіційним обвинуваченням, і він мусив сам ствердити це, як стверджувалося кожне офіційне обвинувачення. Але, на щастя, це неправда. Національне питання не грає жодної ролі в «Народному Малахієві». «Мина Мазайло» бере цю тему тільки жартома. Якби «Патетична соната» була тільки про це, її б не ставив Таїров і інші російські театри, найменше в українському питанні зацікавлені. У «Маклені Грасі» справжня тема Куліша—тема людини стає на повним зріст і в повній оголеності, без усякого тла часу й побуту.
Можна Куліша розглядати з політичного погляду, як при бажанні можна все розглядати з цього погляду. Це модна хвороба нашого часу. Вислідом цього можуть бути тільки безконечні дискусії, що нікуди не ведуть.
Єдино значущий був Куліш без політики. І тому радянський режим його знищив.
(Шерех Юрій. Шоста симфонія Миколи Куліша//Ю. Шерех. Не для дітей: Літературно-критичні статті й есеї.— Н.-Й., 1964— С 81—82.)