Філософські концепції постструктуралізму породили у літературі нові підходи до сприйняття твору. Поява гасел «Смерть автора», «Текст перед вами і породжує власні смисли» абсолютизують свободу читача і вимагають нових методів аналізу, особливо постмодерністських текстів, в яких немає ні цілісності сюжету, образу, ні смислової однозначності. Цими питаннями займалися філософи Фуко, Дерріда, Барт. Одне з ключових понять в їх концепціях — «деконструкція», розкладання елементів з метою декодування, причому без мети звести до спільного знаменника. Лише множинність інтерпретацій частково компенсує релятивізм смислів. Згідно з Деррідою, завдання деконструкції ще й «у виявленні внутрішніх суперечностей тексту», прихованих не лише від наївного читача, але і від самого автора «залишкових смислів…». /3, с.18/.
Концепція «децентрації суб'єкта» (Лакан) ще в межах структуралізму, а потім і постструктуралізму «стала однією з найбільш впливових моделей уявлень про людину не як «індивід», тобто цілісний, нероздільний суб'єкт, а як про «дивід» — фрагментарно, розірвано… людину». /2, с.77/. Тут повною мірою реалізується думка Гессе, висловлена у «Степовому вовкові»: «Я», навіть найнаївніше, — це не єдність, а багатоскладовий світ».
Подібні тенденції ввійшли в українську літературу разом з постмодерном. Так, у романі Ю. Андруховича «Перверзія» думка про амбівалентність людини унаочнюється посередництвом образу Стаха Перфецького. Логіка така: у кожній новій ситуації використовується інше ім'я, а значить, підкреслюється, що на авансцену виходить нове «я» головного героя. Але ім'я — це ще й шанс для мовної гри автора і для вибудовування метасмислів. Спробуємо проілюструвати.
Стаха Перфецького, який читає «феєричну» і разом з тим «загерметизовану» лекцію, звати в цій ситуації Йона Риб /1, с.15/. Перше слово викликає асоціацію з Книгою Йона, а якщо друге розглядати як символ риби за Юнгом, маємо цілком яскравий образ науковця-містика.
Сом Рахманський — ім'я «оновленого і просвітленого» Стаха після медитацій у монастирі. /1, с.17/. Начебто все просто: змінити словотворчий засіб — маємо «рахманний», тобто спокійний, повільний, а повільний, звичайно ж, як сом. Коло замкнулося. Сом Рахманський. До того ж існує застаріле «рахман» — житель містичної місцевості, правовірний християнин. Все працює на одну версію. Але для жителів селища Рахман (Східна Україна) відкривається ще один шлях прочитання імені.
Бімбер Бібамус — тут важливу роль відіграє саме звуковий знак імені: веселий, смішний, недоладний. Так звати Стаха-гуляку. Ім'я і ситуація взаємодоповнюють одне одного, провокують читача вступати в гру чи то з автором, чи то з текстом.
Не всі імена Стаха розвинуті у творі однаковою мірою, але кожне — знак. А щоб не виникло ілюзій щодо універсальності подібного підходу до характеристики образу, наступний хід автора: «А всього імен було 40 і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам». /1, с.145/. Значить, результати інтерпретації — відносні.
Отже, можна говорити про різні рівні «зчитування» смислів: на рівні ситуації, на рівні імені («зчитування» інформації, закодованої автором і асоціації, породжені текстом).
Остання містифікація у «Перверзії» на цю тему — заповіт головного героя. Ось початок: «Я, Стах Перфецький, власник сорока імен та інших сумнівних властивостей як духовного, так і матеріального кшталту…». Так і напрошується аналогія — сорок святих. Та мова не про це. В заповіті він роздає всі 40 імен, крім одного, — Стах Перфецький, — «яке залишаю для себе з причин есхатологічних» /1 с 275/. Це дотепне зауваження ставить під сумнів попередні розвідки: можливо, перед лицем Всесвіту людина таки має центр, має цілісність? Постмодернізм — «примружений усміх», тож хто може бути в чомусь серйозно впевнений?
Андрухович Ю. Перверзія.— Львів, 1999.— 209 с.
Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа.— М., 1988.— 255 с.
Скоропанова И. С. Русская постмодернистская литература.— М., 2000.— 608 с.