Духовне відродження нашої нації вимагає вирішення чи хоча б осмислення багатьох глобальних проблем, однією з яких є походження світу, народу, людини. Звернення до цієї проблеми диктує й нинішня етнонаціональна ситуація, котра характеризується зростанням національної самосвідомості населення, підвищеним інтересом до витоків традиційної культури, етнічної історії. Порушена проблема надзвичайно актуальна ще й тому, що кожна незаповнена прогалина у системі міжпоколінної передачі етнокультурної інформації, веде до збіднення духовності етносу, а відтак і до кризи суспільства.
Видатний український філософ Г.Сковорода в своїх творах великого значення надавав пізнанню світу «видимого» і «невидимого», пізнанню «самого себе» в цьому світі. Кожна людина невіддільна від свого роду, народу і Всесвіту загалом. Тож споконвічна теза «Пізнай себе» переходить у пізнання свого роду, народу, а згодом і Всесвіту взагалі.
Спробуємо осягнути модуль світобудови в контексті народних міфологічних і демонологічних уявлень і вірувань. Їх зразки, безперечно, не відображають цілісної картини походження Всесвіту, зате у них вчуваємо відгомін далеких сонцепоклонницьких світоглядних уявлень і віруваннь у переплетенні з християнськими, з них дізнаємося про здобуту досвідом систему знань народу.
Людина в давніх уявленнях українців — частина загального цілого, природи, космосу, її життя не можна відокремити від космосу. Людська спроможність упорядкувати космос привела до визначення семи координат світу, за якими можлива орієнтація у виборі сторін чи напрямків: верх — середина — низ — схід — південь — захід — північ.
Питання про світобудову цікавили людей ще в сиву давнину. Одним з найархаїчніших є міф про створення світу, який зберігся в дохристиянській молитві — колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби радилися, як світ «сновати». З піску хотіли створити Землю, а з золотого каменю — «ясне небонько», на якому засяє і «світле сонінько», і «ясен місячик», і «дрібні звіздочки». Подібні сюжети є і в інших варіантах колядок. З них ми бачимо, що з самісінького початку світу було лише одне синє море, посеред якого стояло дерево — зелений явір. «Отже, йдеться не про створення першобуття — невидимого світу, що почуває в Бозі, а про створення саме видимого буття, яке уособлюється тут образами неба і землі. Значить потойбічний світ, світ невидимого буття, створений далеко раніше. Уособленням його є дерево, що стоїть посередині моря», — робить висновок М.Ткач [3, с.5].
З часів Трипільської культури дійшов до нас образ світового дерева як символу космосу, впорядкованого світу. Це своєрідна модель Всесвіту, в основі якої лежить ідея троїстості, що превалює в способі мислення індоєвропейців [2, с.176]. За нею, таке дерево у вертикальному розрізі членується на 3 частини: 1) нижню — коріння (підземний світ); 2) середню — стовбур (земний світ); 3) верхню (крону) — небесний світ. Основою основ світобачення українців є спрощена модифікація дерева світового — «золота гілка», яка символізує 3 світи: 1) назви, 2) яви; 3) прави (порівняйте відповідно з попередніми) [4, с.158]. Втіленням дохристиянських уявлень про Всесвіт з його 3-ма світами є Збруцький ідол (ІХ ст.), якого детально дослідив Б.Рибаков.
Отже, в народних уявленнях і віруваннях українців накреслюється чітка схема світобудови з трьох названих частин. З таких же частин складається і світове дерево, яке є універсальною моделлю Всесвіту, космосу, впорядкованого світу. Людство сьогодні свого спасіння від духовного зубожіння належить через молитву підноситися вгору, до сфери небесної, яка є верхнім ярусом Всесвіту, де панує злагода і любов.
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та вірування.— К.: Фірма «Довіра», 1993.
Космос Древньої України. Трипілля. Троянь. Мітологія. Філософія. Етногенез.— К., 1992.
Ткач М. Дерево роду.— К.: МПП «Анфас», 1995.
Фрезер Д. Золотая ветвь.— М., 1980.