Одному із самобутніх українських поетів Тодосеві Осьмачці, як і багатьом іншим українським письменникам, чий творчий шлях починався в часи несправджених сподівань 1920-30 років нашої доби, довелося бути поцінованим через кілька десятиліть після смерті.
Глибоко вкорінений у щедрий український чорнозем, поет знайшов особливу манеру творення образної системи, яка була продиктована глобальними змінами в житті суспільства.
Це й зумовило той лексичний склад його поезій, в яких слово-образ цікаве прозорою семантикою, що гіперболізуючи мову і характер ліричного героя, залишається графічно чітким, а часом — скупуватим на виражальні засоби. Тодось Осьмачка не зловживає кольоровою гамою, тому звертається до прикметника «чорний» у прямому та переносному значенні.
Приклади прикметника «чорний» у прямому значенні: «злетів із жердки чорний крук» («Легенда»), «крутила завірюха чорними шапками» («Пісня з півночі»), «люди із чорних печер» («Цить, моє серце»), «хустка чорна як ніч» («У табори»). У переносному значенні: «рани чорні висять» («Деспотам»), «чорну кригу град звалив» («Лист»), «планети в чорній глибині» («Деспотам»), «рівні чорні береги» («Казка»), «гори чорні» («Деспотам»).
Синонімом до прикметника «чорний» є прикметник «темний», і саме це значення проступає з контексту як переносне, та спостерігаємо уживання зазначеного синоніма: «притулок темний» («Пісня з півночі»), «темний вир» («Деспотам»), «постать темна» («Пісня з півночі»), «темний бір» («Легенда»).
Антонімічний прикметник «білий» відіграє роль постійного епітета і вживається в прямому значенні: «білі сорочки» («Легенда»), «діти білі» («Легенда»), «постать біла» («У табори»), «білі голови» («Деспотам») Близькими за значенням до прикметника «білий» є прикметники «ясний», «світлий», «блідий», «прозорий».
Не оминув поет і прикметника «сивий», найчастіше уживаючи його в сталих словосполученнях (у прямому значенні): «неньки сиві» («Пісня з півночі»), «батьки сиві» («Деспотам. У переносному значенні: «ліс сивий» («Пісня з півночі»), «мудрість сива» («Легенда»). Переносне значення цього прикметника персоніфікує іменники з конкретним та абстрактним значеннями.
Досить часто автор уживає прикметники «золотий», «мідний» як синоніми до прикметника «жовтий», чим урізноманітнює палітру епітетів.
Велику частоту уживання мають прикметники однієї кольорової ґами: «сірий», «сизий», «синій», «блакитний»: «хмари сірі» («Пісня з півночі»), «сіре пір'я» («Пісня з півночі»), «людино сіра» («Пісня з півночі»). Трохи меншу частоту уживання має прикметник «зелений»: «зелені межі» («Казка»), «зелені села» («Казка»), «лани зелені» («Цить, моє серце»).
Підсумовуючи це коротеньке дослідження, робимо такі висновки: кольористика поетичних текстів Тодося Осьмачки грунтується на уживанні прикметників у прямому та переносному значенні; найчастіше трапляються прикметники, що позначають контрастні кольори — чорний і білий та їхні відтінки, і цей прийом підкреслює графічну чіткість поетичних образів; більшість прикметників виступають постійними епітетами, що наближає поезію Осьмачки до усної народної творчості; також поет використовує синонімічні властивості прикметників, урізноманітнюючи художні описи живого світу України.
Слабошпицький М. Тодось Осьмачка.— К., 1995.
Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції.— Черкаси, 2000.
Осьмачка Тодось. Поезії.— К., 1991.