Феномен сміху має велике значення для різних галузей людської культури. Його природа є водночас і психофізіологічною, і знаковою. З точки зору знакових систем можна розглядати сміх комічний, обрядовий і близький до нього карнавальний сміх [1, с.5–34.]. Комічний сміх — це індивідуальна реакція на певний чинник знакової природи, що має властивість поширюватися на інших індивідів.

Найвужчий контекст (від слова на словниковому рівні) потрібен для сприйняття семантичних і семантико-прагматичних засобів комізму.

Одним із найпоширеніших семантичних засобів комізму є каламбур — гра слів, побудована на двозначному або незвичному їх вживанні або на несподіваному трактуванні. Каламбури цього типу іноді бувають мимовільними, що підсилює їхній комізм. До каламбурів також можна віднести більшість випадків словотворення за аналогією.

Одним з видів насмішки, що містить як семантичні, так і синтаксично-прагматичні компоненти, є іронія. У ній словами висловлюється одне поняття чи думка, а мається на увазі прямо протилежне. Жан Поль [2, с.170] називає іронію «серйозністю вдаваного» і каже, що для того, щоб правильно її бачити, потрібно добре знати, що таке вдавана серйозність: Казав пан «Кожух дам», та слово його тепле (прислів'я). Найширше вживаними семантичними засобами іронії є антоніми, рідше переосмислюється слово або словосполучення; вживається також книжна лексика. Основними стилістичними засобами іронії є порівняння й оклична інтонація [2, с. 170–171].

Часто в літературних творах джерелом сміху є мовлення не автора, а його героїв. Для цього застосовується фізіологізація та різка індивідуалізація мовлення, застосування професійних і кастових жаргонів (особливо у сферах, далеких від нормальної сфери їхнього вжитку) [3, с. 102 — 104]. Мовні помилки у мовленні героя за Проппом [3, с.104] є комічними лише в тому випадку, коли вони відображають відсутність думки. Ті випадки, скажімо, псевдоетимології, які із цим не пов'язані, Пропп у своїй класификації [3, с.94–108] відносить до алогізмів або каламбурів.

Додаткові семантико-прагматичні мовні засоби комізму найчастіше вживаються при творенні автором різних імен і назв. Ім'я може відображати об'єктивні властивості об'єкта (у цьому можна вбачати комізм схожості [3, с.39–42]), абсолютно не відповідати властивостям об'єкта (комізм контрасту), уподібнювати об'єкт тварині або речі, містити алітерацію.

Для всіх логіко-прагматичних явищ комізму спільним є те, що пояснити їх можна скоріше з точки зору логіки — частково формальної, частково мовної, оскільки те, що зветься здоровим глуздом, базується саме на останній.

Алогізми–це висловлювання, в яких розриваються чи викривлюються логічні зв'язки (причина — наслідок, предок — нащадок та ін). Деякі такі перестановки є спільними для багатьох фольклорів світу. Вони можуть бути бінарними (великого й малого; холодного й гарячого; їстівного і неїстівного) або багатовимірними (перестановки явищ природи; дійових осіб: Ряба свинка яєчко знесла; тілесних вад: те яєчко безрукий украв; одягу: голопузому за пазуху поклав…(народна пісня)). Разом із парадоксами вони для свого правильного сприйняття потребують знань про відносини між предметами, а не тільки словникових даних.

Парадокси — це судження, в яких присудок суперечить підмету або означення означуваному. Вони або є детермінованими (тоді комізм викликаний несподіваним протиставленням: Нема хліба — їж пироги) або є мимовільними: Не знав, не знав, та як на те й забув (прислів'я).

Пародія зобов'язана своїм існуванням строгим формам різних стилів. Вона являє собою перебільшення в наслідуванні, яке, відтворюючи форму, позбавлює її сенсу. Але для того, щоб зрозуміти пародію, потрібні певні позатекстові знання, без яких вона стане самостійним твором.

Основні мовні засоби комізму були класифіковані за шириною контексту, необхідного для адекватного сприйняття комічного. Правильна оцінка контексту має велике практичне значення в моделюванні лінгвістичних явищ, зокрема, обчислювальному.

Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья.— М., 1983.

Жан Поль. Приготовительная школа эстетики.— М., 1981.

Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха.— Л., 1971.