Національна безеквівалентна лексика як можливість наближеного погляду іноземців на феномени української історії — саме так можна сформулювати чи не найважливіший з усіх доказів актуальності вивчення цієї теми. Справді, що приваблює нас у мовах, чиї носії живуть далеко, а отримати можливість практично корисно з'їздити туди нелегко? Особливо, якщо мова не належить до тих, що найбільше і найлегше засвоюються у світі. Зацікавленість людей культурними особливостями інших народів пояснюються так само легко або важко, як і зацікавленість в історії, у віднайденні справжніх даних про давно минулі, гіпотетично і неісторичні факти, вічний пошук нових способів зрозуміти світ і синтез цих способів зі старими і відмінними від звичних. Потреба людей у спілкуванні, очевидно, поширюється і на потребу пізнати ближче і спробувати зрозуміти характер і світогляд цілих відмінних цивілізацій, сучасних і давно зниклих з землі. Наскільки це пов'язано із пошуком альтернативних шляхів внутрішнього розвитку особистості, залежить від кожної людини зокрема. Але єдине залишається незмінним: якщо багато що зі стандартів і фантастики у мистецтві та в науці має свій час на моду, то інтерес людини до реальних у нашому світі і водночас таких для більшості незвичних речей безмежний. Цією спрямованістю на небайдуже сприйняття внутрішньої організації інших людей відрізняється культурна людина. Можливість збагнути, як можна по-іншому розуміти світ, можливість по-новому "пере"відчути ту саму ситуацію здавна штовхають людей на вивчення багатьох мов. Згадаймо всім майже набридлу приказку "скільки мов знаєш, стільки разів ти людина", — чи лише для освіченості це робиться? В самій освіченості ще немає мудрості; а для того, щоб спілкуватися на всіх рівнях тепер у світі, найчастіше треба знати англійську мову і не такий уже й незвичний для нашого часу ряд мов. Але чи те це спілкування, без якого стільки разів у різні епохи людство нарікало на самотність і нерозуміння? Нерозуміння того, що інша людина-носій іншої мови і культури відчуває світ інакше, ніж ти — ось і однією можливістю менше зрозуміти її правильно, стати "ще раз людиною".

Що вже казати про те, що для того, щоб бути людиною принаймні той перший раз, треба мати своє відчуття світу (дається тільки через рідну мову) , щоб співрозмовник-іномовець міг і від нас, спілкуючись з нами вивченою українською, перебрати нове враження, нове "пере"відчуття, стати "ще раз людиною". Адже "люди з національною свідомістю розуміють, що зменшення закоріненості мови зменшує, послаблює закоріненість народу у рідній землі — з усіма наслідками цього небезпечного явища" [4, С. 41]. Серед наслідків, властиво, і можна вказати на зникнення згаданого щойно свого власного відчуття світу.

В наш час активно відбувається загальна гуманізація наукового знання.В контексті вже сказаного має велике значення, щоб сучасні методисти не забували, що "мову у всій її складності не можна пізнати, якщо не…звернутися до…людини, до конкретної мовної особистості, а також до такої "індивідуальності", як нація. Світ активно повертається до відомих, але призабутих у нас ідей, пов'язаних з іменами В.фон Гумбольдта, Бодуена де Куртене, О.Потебні, К.Ушинського, І.Франка. Антропологічна лінгвістика трактує мову як конститутивну власність людини, оскільки "людина є людиною тільки завдяки мові" (Гумбольдт) [5].

Мова від мови відрізняється навіть тоді, коли йдеться про формально перекладні, з відповідниками, слова, речення, тексти.Відмінні в різних мовах асоціації, образи, що виникають у мовця, пов'язані з фонетичним звучанням слова; з походженням його, особливо, якщо в складі слова більш-менш виразно помітне це походження, а в іншій мові в еквівалентному за значенням слові помітне інше походження; а також якщо багатозначні слова-еквіваленти в різних мовах мають невідповідні інші значення (навіть вжиті у відповідному значенні, ці слова тоді мимоволі асоціюються не тільки з перекладом, а й з іншими значеннями в тій самій мові) .

"За всіх часів перекладачі зазнавали великих труднощів, коли їм треба було передавати так звані реалії, тобто факти культури, що не мають відповідників у культурі (в лексиці) цільової мови" [1, С. 123]. НБЛ — це слова, в яких найяскравіше проявляється асоціація тільки з однією мовою на рівні називання (тому що більшість національних безеквівалентних слів — все-таки іменники) . Напевно, в такій науці, як наука про мову, кожен вчений або просто носій мови може мати свою думку про те, яким має бути справжній обсяг НБЛ, — невеликий список унікальних іменників; всі назви однієї мови; всі запозичення з цієї мови, якими б загальновживаними вони не були; чи вся мова, увесь лексичний запас (це вже, напевно, філософія мови) . Але в центрі усіх слів, які відрізняються від перекладених хоча б трохи, є безсумнівні для кожного мовознавця, такі коштовні для кожної мови (бо вони підтверджують окремість, неповторність і самостійність цієї мови) слова-феномени. Частина з них — ніби на межі між історизмами і широковживаними, але більшість всім українцям добре відома і вже стала певною мірою словами-символами. Популяризація українізмів у різних мовах світу може посприяти оптимальним обставинам і умовам для вивчення самої української мови як іноземної. Українізми несуть в собі інформацію про українську культуру, можуть говорити про неї, як і кіно, пісні, література. Про зв'язок успішного ефекту від поєднання сучасного мистецтва, певних культурних асоціацій і слів- безеквівалентів яскраво свідчать такі усталені образи сучасності, як: ковбой, дзюдо, ін. В українській мові є слова, не без допомоги яких наша культура займає і далі займатиме своє місце в уявленні іноземців про світ, цивілізації, народи.

Білецький А. О. Про мови і мовознавство.— К.,1996.— 224 с.

Зорівчак Я. П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози).— Львів, 1989.— 216 с.

Мовознавство (Міжнародний конгрес україністів).— Харків,1996.— 244 с.

Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації.— Дрогобич,1997.— 340 с.

Сербенська О. Українська мова як об'єкт вивчення для іноземців / у кн. Українська мова як іноземна: проблеми методики викладання.— Львів,1994.— С. 19.

Українська мова як іноземна: проблеми методики викладання.— Львів, 1994.— 144 с.