П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з  Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с.  Теліжинці на Київщині.  Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття —  до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав  російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі  — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті  (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»),  закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі  Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці  письменників України.  Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет  дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник».  Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як  «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших  віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними  асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять  років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.  Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби  кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у  другій збірці — «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе».  Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972)  (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в  інших.  1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало  нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур  та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш «Зелена брама», який через  десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.  Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у  роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох  розділів — «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в  координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч  удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.  У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, —  оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже  сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л.  Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності  (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума  про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші  «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі  «До джерел», і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978)  Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена  Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це  умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.  Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя»,  «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились спочатку в  різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982).  І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих»  та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг»  та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори —  в збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі  літературно-мистецької критики.  Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі.  Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань),  білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та  інші мови, і кількість перекладних видань зростає. 

 

Іван Драч  (нар. 1936) 

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург,  громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на  Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 —  1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом  працював у редакції письменницької газети «Літературна Україна». Перша збірка  поезій «Соняшник» побачила світ 1962p. Згодом з'явилися й інші поетичні книги:  «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь  і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978),  «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985),  «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму  потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам'яті  народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і  суто побутова «заземленість», художня умовність і різка окресленість  реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню  поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці»  (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки  І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і  першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української  Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому  було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.