Наталія Стащенко,

викладач Барського гуманітарно-педагогічного

коледжу імені Михайла Грушевського;

Антоніна Сторожук,

кандидат мистецтвознавства, доцент,

викладач Барського гуманітарно-педагогічного

коледжу імені Михайла Грушевського

Як і художня література, народна пісня відтворює життя засобами слів та музики. Українські народні пісні — це найбільш "народний" вид мистецтва, який для сучасного покоління стає ще й історичним документом. "Щонайменша деталь цих явищ вміщує невеличку часточку прояву народного світогляду, одночасно якнайкраще характеризуючи багатство і різнобарвність окремо взятого регіонального колориту, локального національного стилю, буття, світобачення" [6. 44].

Проте цікавими народні пісні є і з філологічної точки зору. Адже мова народної пісні — це "жива" народна мова з усіма притаманними їй особливостями, які істотно вплинули на становлення і формування музичного фольклору українців. У руслі зростаючих зацікавлень локальною народною культурою, що простежуємо в сучасних етномузикознавчих дослідженнях, ми вкотре переконуємося в тому, що характерні для Східного Поділля форми лексичного та музичного весільного мовлення можуть викликати неабиякий інтерес та стати предметом не тільки обговорення, але й ґрунтовного вивчення.

Серед чинників, що вплинули на формування та становлення мовленнєвих особливостей весільних пісень Східного Поділля, головними є специфіка побуту й рівень культури, природно-географічні умови, етнічні особливості даної території. Це, звичайно, позначилось і на мовленні українців, особливості якого глибинно відобразились у різножанровій народній пісні.

Помітно посилюють експресивність пісні, її вплив на слухача, збагачують поетичне звучання звукові засоби організації мови. Насамперед це стосується уникнення немилозвучних, незручних для вимови збігу голосних і приголосних звуків. Українська мова славиться своєю мелодійністю, милозвучністю. Проте повторення окремих звуків у певному контексті надає творові індивідуального звучання, більшої виразності.

Використовуючи природні особливості свого "інструменту", весільні виконавці вміло вкраплюють у наспіви глибинну чуттєвість (з відтінком зворушливого ліризму) і, навпаки, в мелодії "плаксивого" або "журного" характеру — відчуття тяжкості, гнітючості та нисхідну мовну інтонацію. Завдяки такій специфіці, що передбачає конкретизацію оспівувань, у весільній сучасності подолян і збережено ліризацію та драматизацію наспіву, а сам контрастно-інтонаційний спів став досить поширеним та вживаним саме у весільній обрядовості Східного Поділля.

Аналізуючи родинно-обрядовий жанр, а саме весільні пісні, ми почасти у їх у мові простежуємо асонанс, тобто повторення голосних, що надає творові му-зичності, милозвучності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.

Так повторення голосної о у текстах пісень викликає у слухача уявлення просторовості: "Горою — долиною За своєю дитиною" ("Горою-долиною");

"Сію кріп, сію кріп, сію рожечку. Випила б чарочку на доріжечку"(вівать¹ "Сію кріп, сію кріп"); "Гарна я молодиця, гарна я круглолиця. Гарного мужа маю, гарно його поважаю" (вівать "Гарна я молодиця, гарна я круглолиця").

Натомість часте повторення голосної а створює враження гучного далекого звучання: "Ой старосто, коровай край, Ой старосто,коровай край, край" ("Ой старосто, коровай край"); "Її косонька маслом мащена, А доріженька зіллям встелена" ("Ой попід лісок та битий шляшок"); "Ой свату наш, свату, Пускайте нас в хату" ("Ой свату наш, свату").

У текстах традиційних пісень весілля спостерігається часте вживання голосного і, що надає їм особливої дзвінкості: "Ой летіла бджілочка, летіла Та й на мою чарочку, гей, сіла" ( вівать "Ой летіла бджілочка, летіла"); "Я садила капустицю, поливала огірки, Купи мені, мій зятеньку, жовтенькі чобітки" ("Я садила капустицю"); "Слідом, матінко, слідом Із пшеничним та хлібом" ("Слідом, матінко, слідом").

Часто вживаний у весільній пісенності голосний є створює ефект подовженості, співучості: "По Марусень-ку — личенько її біленьке. Личко біленьке та мені дуже миленьке" ("Ой калиновий мостоньку, не погинайся"); "Ой летіла зозуленька через круті гори, Виклювала пшениченьку, лишила полову" ("Ой летіла зозуленька через круту гору"); "Є у тебе сестриця — попросе. Та без тебе удівках — доносе..."(" Ой добору, стежечко, добору").

Значно рідше в піснях даного жанру ми зустрічаємо алітерацію — повторення приголосних звуків. Залежно від звучання кожного приголосного створюються певні враження — різкості, жорстокості, або й навіть ворожості. У весільних піснях наявність алітерації скоріш за все асоціюється із ніжністю, м'якістю, певною мірою — веселістю, наприклад, алітерація на приголосну л створює враження ніжності, лагідності, іноді смутку: "Прийшла, прийшла матіночка, стала на порозі, А бідную сиротину обілляли сльози" ("Ой летіла зозулечка через круті гори"); "Стелися, хмелю, стелися По зеленім двору, по широкім столу" ("Стелися, хмелю, стелися по зеленім двору"); "Стала калина Івану казати, Стала бідная та й промовляти" ("Ой попід лісок та битий шляшок").

У піснях, особливо народних, велику роль у досягненні бажаного ідейно-художнього впливу на слухача, в передачі настрою, почуття, розкритті образної думки відіграють засоби, що належать до поетичного синтаксису. Мова йде про спосіб побудови речень та їх поєднання, які посилюють емоційно-естетичний вплив твору на слухача, допомагають глибше усвідомлювати ідейно-естетичний зміст твору.

Серед найпоширеніших засобів є інверсія — незвичайний порядок слів у реченні. В українській мові, як правило, означення стоїть перед означуваним підметом. Часто вживаний незвичайний порядок слів у весільних піснях родинно-обрядового жанру привертає увагу читача тим, що логічний наголос у такому разі припадає саме на нього: "Зарізала індюка чорного, Для сваточка свого дорогого..." ("Сваха свахи сподівається"); "Люби дочку мою та без грошей..." ("Ой зятю мій, зятю мій хороший"); "Личко біленьке та мені дуже миленьке..." ("Ой калиновий мостоньку, не прогинайся").

Аналіз поетичного синтаксису як східноподільських віватів, так і весільних пісень дає нам можливість зробити наступний висновок: в окремих випадках для підсилення впливу на слухача в них часто вживається анафора (повторення одних і тих самих слів чи висловів на початку рядків чи строф), — наприклад: "Ой умру, ой умру, поховайте в ринку, Повішайте наді мною горівки барилку. Ой умру, ой умру, поховайте в лісі, Наді мною в барилочці горівку повісьте" (вівать "Ой умру, ой умру"); або: "Ой свату наш, свату, Пускайте нас в хату. Ми люди з доріжки, Болять у нас ніжки. Ой свату наш, свату, Пускайте нас в хату. Дайте нам горівки з новоїбарилки" ("Ой свату наш, свату").

Використання у весільних піснях риторичних питань надає їм піднесеного або трагічного звучання: "Нащо ж мені та полова, як немає зерня? Нащо ж мені вся родина, коли мама вмерла?" ("Ой летіла зозулечка через круті гори"); "Хіба мого ви віночка не ждали? Що ж такими молодими та вмирали?" ("Ой сосонко, літо й зиму зелена").

Нерідко у рухливих за ритмікою текстах віватів зустрічається паралелізм (прийом, який передбачає паралельне зображення двох чи кількох картин або явищ із різних сфер життя, зіставлення їх за певною подібністю, аналогією. Таке вкраплення надає пісні більш підкресленої сюжетності та образності: "За вікном завірюха. За столом нема руху" (вівать "За вікном завірюха"); "Ой летіла зозуленька через круті гори, Виклювала пшениченьку, лишила полову. Виклювала пшениченьку до одного зерна, А всі люди мами мають, моя мама вмерла"("Ой летіла зозуленька через круті гори"). Слово, як відомо, може мати як пряме, так і переносне значення. Слова, вжиті в непрямому, переносному значенні, викликають як у слухача, так і у виконавця пісень певні асоціації, які в літературознавстві називаються тропами. Найпоширенішим серед тропів є епітет — художнє означення, що підкреслює якусь (переважно визначальну) суттєву властивість чи рису предмета. Саме епітети, якими рясніють весільні пісні Східного Поділля, викликають до нього певне ставлення. За допомогою епітетів в уяві слухача чи виконавця з'являються живі, яскраві життєві картини. Наприклад: "А я собі жіночка мізерна, Не сіяла жита ані зерна" (вівать "А я собі жіночка мізерна"); "Ой зятю мій, зятю, зятю золотенький... " ("Я садила капустицю"); "За поріжок — святою водицею, Без ворітця — дрібною сльозицею" ("Ти Ганнусю на село вираджала"); "— Іди, доню, в добрую годиноньку" ("Ти Ганнусю на село вираджала").

Широке використання метафор (образних висловів, у яких ознаки чи властивості одного предмета чи дії переносяться на інший на підставі подібності між ними) вносять особливий колорит у весільні віваті Східного Поділля. Особливо частими у піснетворців є ознаки, прикмети живих істот (найчастіше людей), що традиційно легко народ переносить на якісь неживі предмети. Літературознавство вважає це різновидом метафори, який називається уособленням чи персоніфікацією. Наприклад: "Ой туди ішов Іван з дружбами, Йому калина стежку закрила" ("Ой попід лісок та битий шляшок"); "—Жалко, доню, жалко, аж серденько в'яне..." ("Посію я жито поміж осокою"); "Прийшла, прийшла матіночка, стала на порозі, А бідную сиротину обілляли сльози" ("Ой летіла зозулечка через круті гори").

Тексти весільних пісень, в яких є гіпербола (художнє перебільшення), найбільше запам'ятовуються, адже гіперболізовані образ чи дія сприймаються дещо надзвичайними, майже фантастичними, наприклад:

"Ой як закую — весь сад розів'ю, Ой як заплачу — весь сад замочу" ("Ой терном, терном, ще й терниною").

Споконвічно весільне дійство — це радість із легким ліричним смутком. Особливий настрій родинного свята в першу чергу відбивається у піснях, що супроводжують дії довгого весільного періоду. Українці вірили, що будь-яку справу потрібно робити із гарним настроєм, любов'ю, тому нерідко в піснях звучить особливий гумор, який відображає смішне не злобно, а в доброзичливому тоні, який служить безпосередньо для піднесення настрою учасників дійства. Використання гумору в доволі специфічних тестах весільних пісень свідчить про неабиякий талант українського народу та про його щире бажання гарно повеселитись: "Черевата діжу місила, А горбата в п'єцу палила, А безрука в п'єц заглядала, Щоби гарний коровай вона дала" ("Черевата діжу місила").

Серед основних словотворчих засобів, які можна виділити у народних піснях весільного циклу, є різноманітність суфіксів. Як правило, це суфікси групи пестливості чи здрібнілості. У мовознавстві їх вживають для творення слова з новим відтінком у значенні. Вживання таких суфіксів у віватях, що обслуговують східноподільське весілля, надає виспівуванню характерного ліризму, ніжності, суму, або навпаки — веселого гумору та оптимізму. Серед іменникових суфіксів найпоширенішими в текстах є наступні: -к- (доріжки, ніжки, ручки); -очк- (жіночка, гусочка, бджілочка); -ечк-(рожечку, дорожечку, намистечко); -оньк- (голівонька, родинонька, дівчинонька); -еньк- (зятеньку, батенько, спідниченьку); -иц -(водиця, сльозиця, дівиця).

Прикметники із пестливим звучанням творяться за допомогою таких суфіксів: -юсіньк- (манюсіньке); -есеньк -(п'янесенькі); -еньк- (миленький);

Найбільш вживаним прислівниковим пестливим суфіксом у весільній поетиці є суфікс -еньк — (хорошенько, добренько, веселенько).

Аналізуючи весільні пісні на морфологічному рівні, слід звернути увагу на субстантивовані іменники, які надають текстам пісень синонімічного багатства та образності: "І кивала, і моргала чорнява до мене..." ("І кивала і моргала чорнява до мене"); "Любочка схиляється до своєї матінки..." ("Батечку перопою"); "Повій, вітре, дорогою За нашою молодою" ("Повій, вітре, дорогою").

Подовжені та повні форми займенників і прикметників, якими повняться тексти весільних пісень, надають їм надзвичайної співучості: "Я по повній пила, всюю випивала" (в\вать "Сію кріп, сію кріп"); "Якцяязи-ма зійде, гей, літо буде" ("Тобі, Марусю"); "Та віночки гарнії, гей, собі плести" ("Тобі, Марусю"); "Розбудиш мої карії очі" ("Чарочко моя маленька").

Невід'ємною частиною будь-якої народної пісні є вигуки. У весільних піснях вони несуть особливе навантаження: в них звучить захоплення, радість, сум, туга, біль. Найбільш вживаним вигуком у віватях, наприклад, є вигук "Ой", який надає традиційним пісням експресії. Наприклад: "Ой є в мене, ой є в мене, сім ряднин в постелі" ("І кивала і моргала чорнява до мене"); "Ой маю я собі жінку, ой маю я любку" ("От-то ходив, от-то ходив, от-то находився"); "Ой якби я маму мала так, як тата маю"("Ой летіла зозулечка через круті гори").

Значно рідше у віватях зустрічаються інші вигуки, наприклад, вигук "Гей", який спонукає до певної динаміки: "Ой летіла бджілочка, летіла Та на мою чарочку, гей, сіла" (вівать "Ой летіла бджілочка, летіла"); "Будут всі дівки квіти рвати, Та віночки гарнії, гей, собі плести" ("Тобі, Марусю").

Цікавим, на нашу думку, є такий факт: сталого місця в реченні пісенні вигуки не мають. Вони можуть вживатись як на початку куплета, так і в середині чи в кінці.

З-поміж синтаксичних особливостей весільних пісень привертає увагу велика кількість звертань. Вони називають, до кого саме звертається виконавець пісні: "Сусідонько-голубонько, люблю вас, люблю вас" ("Сусідонько, голубонько"); "— Іди, іди, гусочко, пасися" ("А я собі жіночка мізерна").

Серед текстів пісень весільного дійства чимало таких, у яких є звертання до персоніфікованих неживих предметів, наприклад: "Ой калиновий мостоньку, не погинайся" ("Ой калиновий мостоньку, не погинайся"); "Повій, вітре, дорогою За нашою молодою" ("Повій, вітре, дорогою").

За формою вираження звертання поділяються на поширені й непоширені:"— Веди мене, парубче, не займай, щобрутмяний віночок не зв'яв..." ("Ой до бору, стежечко, до бору");"— Устань, устань, матінко рідная, Та зодягни свою дочку бідную" ("Ой сосонко, літо й зиму зелена").

Більшість текстів весільних пісень являють собою монологічну розповідь, проте є твори, побудовані у формі діалогу, що надає пісні жвавості, рухливості, відчуття багатолюдності. Діалог у віватях, як правило, не супроводжують слова автора, адже зміст пісні цього не вимагає (весільні пісні співаються переважно масово, без вказівки на автора). Прикладом такого діалогу може бути пісня:

— А хто п'є? — То Грішова жінка! — А хто п'є? — Його перепілка! (вівать "А хто п'є?"); — Жалко, доню, жалко, аж серденько в 'яне. А хто ж мене, доню, на старість догляне ?

— Залишаю, мамо, найменшую сестру, Буде ж вам без мене сиву косу плести ("Посію я жито поміж осокою").

У текстах весільних пісень Східного Поділля вживаються також різні за будовою речення. Серед них переважають односкладні. Вони, як правило, ускладнюються однорідними членами речення чи звертаннями, наприклад: "Ой свату наш, свату, Пускайте нас в хату" ("Ой свату наш, свату")

Складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові речення доволі часто зустрічаємо у текстах пісень, які звучать під час традиційних гулянь: "За дровами посилала мене мила зрання, А я приніс любці сіна на м'якеньке спання" ("От-то ходив, от-то ходив, от-то находився"); "Треба нашій бабусі та купити панчішки, Щоби нашу бабусю не кололо ніжки" ("Бабуся, бабуся пшеницю полола"); "На дворі дотісують — Батьки косудоче-сують" ("На дворі терен тешуть").

Зрідка, але, однак, трапляється вживання складних синтаксичних конструкцій, наприклад: "До води їхнє гонила, в саду вода гула, Я нікого не любила, бо ще мала була" (вівать "І кивала, і моргала чорнява до мене").

Вживання таких складних речень зумовлено тим, що дані пісні створені у художньому стилі, якому притаманні образність, експресія, естетика мовлення, відповідно усе це можна поєднати лише через структуру складного чи простого ускладненого речень.

Особливо цікавою для розгляду є лексика весільних пісень. Творячи та виконуючи весільні пісні, з давніх-давен українці, як правило, вживали просторічну лексику, локальні діалектизми, що слугувало ефективним засобом яскравого зображення, правдивого змалювання побуту, характеру героїв, надавало їм індивідуалізації, а також відбивало мовний колорит місцевого населення. Дуже часто в піснях, творених народом, легко порушувалися усталені літературні норми, однак це ніколи не позначалось негативно на їх цінності, вагомості, вишуканості. Наприклад: для віватів Східного Поділля притаманне часте вживання просторічних слів, в яких одна приголосна (чи голосна) вживається замість іншої: "Наді мною в барилочці горівку повісьте" (вівать "Ой умру, ой умру"); "Тільки їдну гусочку я маю" (вівать "А я собі жіночка мізерна"); "Ой сядай, сядай, кохання моє"{"Ой сядай, сядай, кохання моє").

В окремих текстах пісень вживається специфічна просторічна, емоційно забарвлена лексика, наприклад: "Нехай вони поздихають, бо хлопців багато" (вівать "І кивала, і моргала чорнява до мене"); "Що тутки нас так багато" ("Сваха свахи сподівається").

Завдяки природному наповненню текстів відповідними діалектизмами пісні весілля щонайкраще передають щиру локальну мовленнєву культуру сільського населення подолян, подільський діалект, багатий на мовні джерела. "А я вчора пила і ще ниньки пила" (вівать "А я вчора пила"); "А горбата в п'єцу палила" ("Черевата діжу місила"); "Гільце із биндами — Заплати червінцями" ("Ой дружбонько — серце").

Вишуканої художньої образності весільним пісням надають також складні слова, в яких повторюються однакові або синонімічні лексичні одиниці, а також близькі за змістом поняття. Наприклад: "Вона просить дро-вець-дровець, а їй патиччя..." ("От-то ходив, от-то ходив, от-то находився"); "Дитяти-дитяточки, Бо йде вже в невісточки" ("Горою-долиною"); "Там сяду-паду в вишневім саду..." ("Ой терном, терном, ще й терниною"); "Коровай робити, Меду-вина та й пити" ("А Ок-санина ненька").

Отже, як бачимо, у текстах весільних пісень Східного Поділля відбились не лише обрядові традиції шлюбування молодих, які й до сьогодні є багатими (особливо в сільській місцевості). Вони наповнені цікавим мовленнєвим колоритом, особливостями краси діалекту даного регіону.

Підсумовуючи, скажемо: весільні пісні — це невід'ємна частина нашої унікальної національної пісенної культури, яка потребує вивчення і навіть охорони. Зберігаючи, досліджуючи та доцільно використовуючи їх, ми маємо змогу повертатись до тих чистих джерел духовності, які залишили нам наші предки. Збережені у своїй красі, зокрема, зразки весільної народної творчості з їх особливою мелодикою, словесно-поетичною колористикою, багатством ритміки, образності, дієвості щонайкраще вирізняють нас з-поміж інших народів світу. Весільна пісенність як одне із найглибинніших джерел духовності дає нам можливість заявити про себе як про великий талановитий народ. Разом з тим, що є вкрай цінним і важливим, багатство, різнобарвність регіонального колориту обрядовості весілля (як не дивно це може здатися на перший погляд) оберігає нас, українців, у цілому від асиміляції, від "розчинення" у надрах інших етносів.