СТАФФ, Леопольд

СТАФФ, Леопольд - творчість письменника

СТАФФ, Леопольд (Staff, Leopold - 14.11.1878, Львів - 31.05.1957, Скаржиско-Каменна) — польський поет.

У критиці поезію Стаффа найчастіше вважають своєрідною поєднувальною ланкою, яка зв'язала і водночас розділила два періоди розвитку польської поезії — «младопольський» і міжвоєнного двадцятиліття. Розквіт творчості Стаффа припав на 20—30 pp., коли він виступив як провідний представник неокласицистської течії. Загалом Стафф написав 18 збірок поезій, п'ять п'єс і кілька десятків томів перекладів. Літературі він віддав понад 60 років інтенсивної пращ.

Народився Стафф у Львові. Його батько, власник кондитерської, зумів дати синові пристойну освіту. Спочатку майбутній поет навчався у Львівській класичній гімназії, а з 1897 р. — на факультеті адміністрації та права Львівського університету. Але кар'єра юриста його не приваблювала, тому у 1899 р. Стафф перейшов на факультет романістики, паралельно відвідуючи лекції з філософії та славістики. У стінах університету, у 1898 р., Стафф почав працювати над першою поетичною книжкою «Сни про могутність» («Sny о potedze»), яка була опублікована у 1901 р. і згодом перевидавалася ще шість разів. Збірка була написана під впливом «младопольської» естетики і найбільше тяжіла до символізму. Водночас Стафф певною мірою вже у першій збірці намагався протиставити свою естетичну програму канонам «младопольської» поезії, заперечуючи її песимізм та душевну розслабленість, яким він протиставляє витлумачену в дусі Ф. Ніцше, енергійну й оптимістичну волю до життя.

Починаючи з 1901 p., коли Стафф у супроводі Я. Каспровича вперше побував в Італії, він майже постійно подорожує. Щороку навесні він приїжджав в Італію, крім того, часто бував у Франції, а в серпні 1903 р. відвідав Київ. Центральний поетичний образ у ліриці Стаффа цих років — це образ юного мандрівника, який шукає край своєї мрії, йдучи до нього крізь морок, сумніви, людське горе, йде туди, де заховане сонце, у місто «вічної золотої весни». Подібними мотивами і настроями пронизані поетичні збірки Стаффа початку 900-х pp.: «День душі» (1903) і «Птахам небесним» (1905).

Починаючи зі збірки «Квітнуча гілка»(1908), Стафф заявив про себе як про представника поетичного неокласицизму. Неокласицизм у його віршах визначається, з одного боку, орієнтацією на традиційні, класичні поетичні форми (античні елегії, ідилії, ренесансні сонети, терцини, октави), а з іншого боку, таким ставленням до світу, за якого світ не стільки емоційно «переживається», скільки об'єктивно відображається і раціонально пояснюється:

Таке поважненьке в чотири рочки! Босе,

На виріст кофточка, спідничка аж по п'яти, —

В грузьке багно ступа чи мусить дріботати

Межею вдосвіта — ще не опали й роси.

Дві стрічечки вплела собі в куценькі коси,

Окраєць в хусточці до пояска прип'ятий,

Правицю взброїла прутом — гусей ганяти,

В лівиці волоче стебло злотоколосе.

А гуси — їх хода, як човна хилитання,

І шия в кожної, мов білий знак питання, —

Мовляв, не розбереш, чи доглядаєш нас ти,

Чи, може, то тебе доводиться нам пасти.

Ще кожна й голову оберне щохвилини —

Чи не згубила ти пастушої лозини?

(«Гусярка», пер. Г. Кочура)

Стафф, котрий у цей час перекладав Епікура і Петронія, псалми Давида і давньокитайську лірику, твори Й.В. Гете і Р. Тагора, активно насичує свої вірші алюзіями, зверненими до міфологічної античної і біблійної проблематики, до вічних моральних цінностей. Такими мотивами пронизані його поетичні збірки «Посмішки миттєвостей» («Usmiechy godzin», 1910) і «У затінку меча» (1911).

Збірка «Лебідь і ліра» (1914) завершила «львівський» період творчості Стаффа. На початку Першої світової війни він емігрував у Харків. Тут у колі своїх співвітчизників він активно пропагував польську літературу, виступав з лекціями і навіть намагався налагодити випуск періодичного видання, присвяченого питанням польської культури та літератури. У Харкові, вже після встановлення Радянської влади, у 1917 р. Стафф видав збірку «Райдуга сліз і крові» («Tqcza tez і krwi»), а в 1919 p., вже після повернення до Польщі,— «Польові стежки» («Sciezki polne»). Обидві збірки ознаменували появу у його творчості громадсько-політичного, соціального пафосу, який не був раніше властивий його поезії. Першу збірку сам Стафф ще називав «Щоденником вражень 1914—1917 pp.» У ній у символічній формі виражені два провідні мотиви — катастрофічних наслідків для людства Першої світової війни і ностальгія за батьківщиною. Збірка «Польові стежки «насамперед засвідчила відмову Стаффа від поетики «младопольського» модернізму і його зближення з тією естетичною програмою оспівування повсякденності, яку в цей час висувала поетична група «Скамандр».

У перші роки незалежності Польщі Стафф взяв активну участь в організації літературних справ республіки, редагував літературні журнали, виступав як редактор і перекладач бібліотечки «Пантеон», у якій видавав твори видатних світових поетів минулого. У цей час з'явилися і нові його поетичні збірки «Пером сови» («Sowim piorem», 1921) і «Вушко голки» (1927). В останній збірці відобразилася особиста трагедія Стаффа — смерть прийомної дочки, важка хвороба дружини, смерть друзів.

На 30 pp. припадає поява двох збірок поета, які критики вважають найкращими у його спадку. Йдеться про «Високі дерева» («Wysokie drzewa», 1932) і «Барва меду» («Barwa miodu», 1936). У цих збірках Стафф продовжує розвивати свою естетичну програму оспівування повсякденності, а центральне місце в обох збірках займає, з одного боку, надзвичайно довершена пейзажна лірика, пов'язана переважно з картинами осені (яку найбільше любив Стафф), а з іншого, — поетична сатира, спрямована, в першу чергу, проти міщанства.

В роки окупації Стафф жив у Варшаві. Враження від цих років він передав у збірці «Мертва погода» («Martwa pogoda»), яка вийшла у 1946 р. і вже самою метафоричною назвою окреслювала основний пафос віршів, який полягав у відтворенні гнітючої атмосфери часів окупації. У повоєнний час численні поетичні заслуги Стаффа. були високо оцінені польською громадськістю. У 1949 р. найдавніший у Польщі Краківський університет присвоїв йому почесний ступінь доктора. У 1951 p. Стафф був удостоєний Державної премії, а в 1955 р. його було нагороджено орденом «Прапор праці». Останні поетичні збірки Стаффа з'явилися у 50-х pp. Це збірки «Верболіз» («Wiklina», 1954) і «Дев'ять муз», які вийшли друком вже після смерті поета у 1958 р.

Стафф помер, не переживши третього інфаркту.

Проблеми неможливо розв'язати.

Проблеми потрібно пережити,

Як дні, яких нема вже, коли вони минуть.

Неначе зужиті одежі,

З яких ми виростаємо,

Проблеми спадають з рамен,

І в останні двері

Ти входиш голий і вільний,

Як світанок.

(«Проблеми», пер. Д. Павличка)

В. Назарець

Загрузка...

Украинская Баннерная Сеть

(1878 - 1957)