МАРТІНСОН, Харрі

МАРТІНСОН, Харрі - творчість письменника

МАРТІНСОН, Харрі (Martinson, Harry — 06.05.1904, Йомсхйоге — 11.02.1978, Стокгольм) — шведський письменник, лауреат Нобелівської премії 1974 р.

Мартінсон народився у невеличкому селищі Йомсхйоґе, що на півночі Швеції. Його батько, колишній моряк, помер, коли хлопчику виповнилося 6 років, а невдовзі після цього мати з однією із сестер виїхала в Америку, сподіваючись заробити грошей, але так і не повернулася, залишивши родину напризволяще. Дитинство Мартінсона минуло у притулку для бідних, звідки він напередодні Першої світової війни втік, улаштувавшись юнгою на корабель. Упродовж 1920-1927 pp. працював кочегаром, моряком, поміняв 14 кораблів.

Зрештою, захворівши на туберкульоз, змушений був відмовитися від морської професії, і тоді ж почав писати вірші. З 1927 р. він у ґетеберзі, мешкає у передмісті, в наметі, перебивається випадковими заробітками та мізерними гонорарами, що отримує за публікації своїх віршів у періодиці. У 1929 р. долею талановитого поета почала опікуватися письменниця Муа Шварц, з котрою Мартінсон невдовзі одружився. У1934 р. вони разом відвідали СРСР, де брали участь у роботі І з'їзду письменників. Проте прихильником соціалістичної ідеології Мартінсон не став, а в 1939 p., після початку радянсько-фінської війни, навіть записався у шведський добровольчий корпус, але стан здоров'я не дозволив йому брати участь у бойових діях. Хвороба, розлучення з дружиною (у 1940 р.) спричинилися до нервової депресії, у якій Мартінсон перебував упродовж усієї Другої світової війни. У повоєнний період письменник став популярним не лише у Швеції, а й за її межами. У 1954 р. його обрали почесним доктором Гетеберзького університету, у 1972 р. він отримав міжнародну премію Г. Стеффенса, а в 1974 р. — Нобелівську премію з літератури «за творчість, у якій є усе — від краплинки роси до всесвіту». Помер Мартінсон у Стокгольмі 11 лютого 1978 р. у віці 73 років.

У літературу Мартінсон вступив насамперед як поет. Після ранніх віршів, опублікованих у шведській періодиці, у 1929 р. вийшла друком його перша поетична збірка «Корабель-примара» («Spokskepp»), у якій відчутний вплив романтичної поезії Дж.Р. Кіплінґа. Більшою художньою зрілістю і самостійністю позначені поетичні збірки 30-х pp.: «Кочівник»(«Nomad», 1931), «Сучасна лірика»(«Modern lyrik»,1931), «Природа» («Natur», 1934). Художні прийоми, використані у віршах цих збірок, близькі до поетики сюрреалізму, а тематично поезія Мартінсона цього часу була вираженням «примітивізму», що протиставляв цивілізації сповнену вищої духовності природу. У центрі цього протиставлення символічний образ «номади» (зб. «Кочівник»), тобто мандрівника-бунтаря та філософа, котрий перебуває у невпинному русі, на відміну від закостенілого, непорушного існування «цивілізованих» представників суспільства. Тема протиставлення механізованого світу людей і довершеної, природної гармонії стала наскрізною, домінуючи і в подальшій поетичній творчості Мартінсона: збірки «Пасат» («Passad»,1945), «Цикада» («Cikada», 1953), «Травиу Фуле»(«Grasen і Thule», 1958), «Колісниця» («Vagnen», I960), «Вірші про світло та пітьму» («Dikteromljusochm6rker», 1971), «Лісові пагорби» («Tuvor», 1974).

Центральний поетичний твір Мартінсона — знаменита поема «Аніара» («Апіат», 1956), яка, з одного боку, відображає давнє захоплення поета астрофізикою, а з іншого, є ще одним варіантом вирішення наскрізної для письменника теми — протиставлення природної гармонії сумнівним здобуткам техногенної цивілізації. У поемі змальована фантастична ситуація: зі спустошеної і доведеної до загибелі Землі люди рятуються на космічних кораблях, які приречені на вічний пошук нових світів.

Як прозаїк, Мартінсон дебютував у 30-х pp. двома збірками дорожніх нарисів: «Мандрівки без мети» («Resor utan mal», 1932) і «Капе, прощавай» («Кар, farviil», 1933). Два наступні романи мали автобіографічний характер: «Кропива цвіте» («Nasslorna blomma», 1936) — про важкі роки сирітського дитинства письменника; «Шлях у життя» («Vagen ut», 1936) — про юність М. У повоєнний період з'явився найзначніший із романів письменника «Шлях у Царство Дзвонів» («VSgen till Klockrike», 1948), який інтерпретує наскрізну для Мартінсона філософію «номадизму» («кочівництва») — мандрів, що асоціюються з духовними пошуками людини. У центрі зображення — «професійний бродяга» Болле, у минулому майстер з виготовлення сигар, котрого витіснило машинне виробництво. Сюжет роману складають мандрівки, зустрічі Болле з різними людьми, його роздуми та переживання, спрямовані у кінцевому підсумку на пізнання природи, на відчуття єдності з нею.

В. Назарець

Загрузка...

Украинская Баннерная Сеть

(1904 — 1978)