АНДЖЕЄВСЬКИЙ, Єжи

АНДЖЕЄВСЬКИЙ, Єжи - творчість письменника

АНДЖЕЄВСЬКИЙ, Єжи (Andrzejewski, Jerzy — 19.08. 1909, Варшава - 20.04.1983, там само) — польський письменник.

Анджеєвський народився 1909 р. у Варшаві в родині крамаря, власника бакалійної крамниці. Початкову освіту здобув у гімназії, потім навчався на філологічному факультеті (польська філологія) Варшавського університету (1927—1931). Після його закінчення Анджеєвський деякий час працював журналістом, а з початку 30-х pp. звернувся до художньої літератури.

З 1932 р. Анджеєвський почав публікувати в різних періодичних виданнях свої оповідання. По-справжньому відомим він став у 1938 році, коли вийшов друком його перший роман «Лад серця» («Lad serca»). Головний герой цього твору — ксьондз Сехень. Його життєва драма полягає у тому, що він не може навести «лад» у своєму серці, повсякчас розриваючись між потребою і бажанням вірити та сумнівами в існуванні Бога. Значною мірою цей роман автобіографічний: як пізніше згадував письменник, щось схоже він особисто пережив у 30-х роках. Перший роман Анджеєвського зробив його популярним у Польщі, а за свою книгу він отримав Премію Молодих, яку присуджувала Польська Академія Літератури. У період 30—40-х років за Анджеєвським закріпилася репутація «католицького» письменника, зі схильністю до психологічного аналізу та метафізичних роздумів. Роки окупації Анджеєвський провів у варшавській квартирі Я. Івашкевича, який у цей час мешкав у своєму приміському будинку в Стависьках. У 1981 р. Анджеєвський згадає період окупації «як найкращий у своєму житті», оскільки «це був період найбільшої мобілізації художніх та інтелектуальних сил, а також період найбільш інтенсивної діяльності». Під час окупації Анджеєвський брав активну участь в літературному та культурному житті Варшави. Враження від років окупації склали тему збірки оповідань Анджеєвського «Ніч» («Noc»), яка вийшла друком у 1945 році.

Одне з кращих оповідань «Ночі» — «Перекличка», що порушує т. зв. «мартирологічну» тему, тобто тему страждань в'язнів. У творі йдеться про в'язнів Освенцима і, зокрема, про те, як через відсутність одного з них гестапівці покарали всіх інших 15-годинною перекличкою. У центрі розповіді — психологічні відчуття та переживання колишнього актора Трояновського, який стоїть у першому ряду. На його очах гестапівець забиває до смерті в'язня, тіло якого залишається лежати прямо перед Трояновським. Герой дивиться на нього і намагається «упорядкувати уривки своїх відчуттів». Через хаос думок та переживань він врешті-решт доходить висновку, що «можна самому стерпіти приниження і можна спокійно сприйняти найжорстокіший кінець, але приниження від того, що на смерть прирікають іншу людину, беззахисну і самотню, є просто нестерпним». Усі оповідання збірки характеризує підкреслений психологізм, аналіз поведінки окремої людини і цілого людського колективу в особливих, екстремальних умовах.

Провідним твором збірки є оповідання «Страсний тиждень». Воно значне за обсягом і більше схоже на повість. Події, змальовані в ньому, відбуваються у квітні 1943 року, у Страсний тиждень. Він співпав з намірами гітлерівців ліквідувати євреїв варшавського гетто, на що ті відповіли повстанням. З самого початку було зрозуміло, що повстання приречене на провал, що це не більше, ніж жест відчаю, але євреї не здавалися, і бої тривали кілька днів. На тлі цих трагічних подій Анджеєвський відтворює трагічні долі єврейки Ірени Лільєн та польської родини Малецьких. Назва оповідання, з одного боку, точно відповідає історичній хронології подій, а з іншого, є метафорою. Загибель євреїв варшавського гетто (а їх тільки у ході боїв загинуло бл. 13 тис.) порівнюється з муками і загибеллю Христа, «страстями» Христа.

Після звільнення Польщі Анджеєвський оселився у Кракові, де впродовж 1946—1947 pp. очолював Краківське відділення Союзу польських літераторів. Тут у 1946—1947 pp. він написав свій знаменитий роман «Попіл і діамант» («Рорібі і diament», 1948), у якому йдеться про події в Польщі 1944-1947 pp., а саме про збройне протистояння нового польського уряду і підпільних організацій Армії Крайової (АК).

Основна тема твору — трагедія польського суспільства, для якого звільнення від фашистської окупації стало початком нової, не менш страшної братовбивчої війни. Події роману охоплюють усього чотири дні 1945 року і розгортаються навколо підготовки замаху на життя секретаря воєводського комітету ПРП (Польської робітничої партії) Стефана Щуки, який у справах приїхав у невеличке містечко Острізець. У центрі зображення — образи комуніста Стефана Щуки та підпільника з АК Мацека Хелмицького. Незважаючи на розбіжності в ідейних поглядах, Щуку і Хелмицького об'єднує притаманна їм висока моральна позиція, людяність, віра в якісь вищі ідеали. Це особистості, яких не зламали важкі випробовування долі. Анджеєвський симпатизує їм усім, немовби вбачаючи в їхніх моральних якостях тип справжнього поляка, гідного представника своєї нації. І в тому, що ці люди повинні вбивати одне одного, для письменника найвищий трагізм. Думку про те, їло переможців у такій війні не буває, підтверджує заключна сцена роману: після вбивства Щуки Мацек Хелмицький трагічно гине від кулі солдата. Братовбивча війна, на думку Анджеєвського, — це непотрібний попіл, який вітер розвіє по світу. У 1950 році Анджеєвський вступив у компартію і почав виступати як публіцист. У1952 р. з'явилася збірка його статей «Партія і творчість письменника» Partia і twoczosc pisarza»). Як партійний літератор, Анджеєвський часто їздив у складі різних делегацій за кордон, виступав з промовами, навіть каявся в геологічних «помилках» свого роману «Попіл і діамант».

Різка зміна в ідеологічних поглядах письменника відбулася після смерті Й.Сталіна, у 1953 році. Перші ознаки краху марксистської ідеології помітні вже в його оповіданні 1953 року «Великий плач паперової голови» (1953), а остаточний крах пов'язаний у творчості Анджеєвського з повістю «Темрява покриває землю» («Ciemnosci kryja ziemie»), яку він писав з грудня 1955 по червень 1957 р. У цій повісті письменник звернувся до середньовічної Іспанії часів інквізиції. Її головний герой Торквемада — реальна особа, найстрашніший з усіх середньовічних інквізиторів (за 16 років він спалив на вогнищах інквізиції бл. 10 тис. чоловік). На думку Анджеєвського, Торквемада — це сторична паралель і немовби наочна аналогія сталінізму. Але польський читач насамперед сприйняв повість Анджеєвського не як алегорію сталінізму, с як болючу сповідь письменника, який вчора належав до партійних догматиків і тепер страждає відчуттям провини.

З повісті «Темрява покриває землю» розпочався вершинний період творчості письменника. Восени 1957 р. «Темрява покриває землю» була інсценізована. Анджеєвський приїхав у Лодзь, де відбувалася театральна прем'єра і, як згадував пізніше, був тріумфом прийнятий глядачем. А невдовзі він став відомим і за кордоном. Всеєвропейську ставу йому приніс фільм Анджея Вайди «Попіл і діамант». Співпрацю з Вайдою Анджеєвський продовжив і надалі. Саме Вайда підказав йому і тему наступного твору. Цим твором стала «Райська брама» (Bramy raju»), яку він написав у вересні 1959 року.

В основу повісті покладений реальний історичний факт. У 1212 році хлопчику-пастуху Стефану із Клуа, що поблизу Вандома (Франція), було видіння. Як стверджують літописи, в образі пілігрима перед ним з'явився Ісус і сказав, що гріб Господній, який перебуває в Єрусалимі, можуть звільнити лише чисті і невинні діти, а не лицарі. І тоді Стефан з кількома хлопчиками-пастухами вирушив у хрестовий похід. Звістка про цей похід миттєво поширилася всією Францією, і країну охопила масова істерія. До походу приєдналося кілька тисяч дітей і кілька старих пілігримів. Закінчився похід трагічно. Усі діти загинули на шляху до Єрусалиму. Повість Анджеєвського написана як одна суцільна фраза без крапок у стилі т. зв. «потоку свідомості» — безпосередньої фіксації думок, спогадів, видінь та молитов п'ятьох дітей, які сповідуються старому священику. Увесь цей потік свідомості врешті-решт спрямований на те, щоб виявити справжню причину походу, яка поступово розкривається з різних точок зору. Дітей з найближчого оточення Жака (так у повісті називається Стефан) єднає зовсім не релігійний фанатизм, а фізіологічні любовні інстинкти. Дочка коваля Мод закохана в Жака. Син мельника — Робер закоханий в Мод і тому йде в похід за нею. У Жака закохана і Бланш, але, щоб не думати про нього, вона вступає в інтимний зв'язок з Олексієм Меліссеном. Той, у свою чергу, також закоханий в Жака. Про усе це читач поступово дізнається зі сповідей дітей священику. Останнім з дітей сповідається сам Жак, і у цій сповіді відкривається, що і він йде, керуючись зовсім не Божим велінням, а через ідею, яку навіяв йому граф Людовік — опікун Олексія, Граф, який був лицарем, під час одного з походів, коли хрестоносці захопили Константинополь, вбив батьків Олексія, його самого всиновив, а потім зробив своїм коханцем. В ім'я очищення власних гріхів граф і намовив Жака зібрати чистих і безневинних дітей і повести їх за собою в Єрусалим. У чистоту та безневинність дітей спочатку вірить і старий священик, який приймає у них сповіді. Шокований сповіддю Жака, він намагається зупинити цей похід, але гине під ногами дітей, яких штовхає вперед фанатична віра в їхнього керівника і в священну мету їхнього походу. Помираючи, священик благословляє дітей, хоча у його власному видінні йому було відкрито, чим закінчиться цей похід: ніхто з дітей не дійде до Єрусалима. Останніми посеред пустелі загинуть Олексій і осліплий Жак.

У повісті «Райська брама», яка була написана приблизно посередині творчого шляху Анджеєвського, зібрані майже усі його провідні теми: зокрема, психіка і мораль підлітків, людина й історія, пошуки сенсу життя та смерті, проблема морального вибору, тоталітарна ідея і сліпий фанатизм, зіставлення старості та юності. Для сучасників Анджеєвського «Райська брама» була символом комуністичного «світлого майбутнього», а песимізм повісті свідчив про неможливість досягнення цієї мети. Але філософська ідея твору ще ширша. Окремі критики вважали, що Анджеєвський в ній стверджує думку про те, що рушійною силою історії, як і будь-якого культурного руху, в кінцевому рахунку є не якась усвідомлена вища моральна мета, а приховані або неусвідомлювані біологічні, зокрема, еротичні, інстинкти. У 1967 році разом з Вайдою Анджеєвський зняв фільм за цією повістю.

З 1960 року Анджеєвський мешкав у Парижі. Свої враження від французької столиці він оформив у книжку «Йди стрибати по горах», яку писав упродовж 1962—1963 pp. Центральне місце в цьому творі відведено сатиричній характеристиці паризьких літературно-художніх кіл, а головним героєм виступає старий художник Антоніо Ортіс, який дуже схожий на П. Пікассо. Після появи повісті Анджеєвський здобув репутацію дисидента й упродовж наступних десяти років йому відмовляли у друці.

Ще у 50-х pp. Анджеєвський вийшов із компартії. У 1968 р. у відкритому листі він засудив вторгнення радянських військ у Чехословаччину. З цих самих позицій він написав наступний свій твір — книгу «Місиво» («Miazga», 1969), над якою працював з 1963 р. В образі «місива» Анджеєвський змалював літературно-художнє, суспільне, ідеологічне, інтелектуальне життя Польщі 60-х pp. XX ст. Ця книжка була опублікована в Польщі лише у 1982 році. У 1968 році за кордоном вийшла друком повість Анджеєвського «Апеляція» («Apelacja»), психічно хворий головний герой якої Мар'ян Конечний переконаний, що за ним постійно стежать. Як він підрахував, у цьому стеженні задіяні 30 тисяч чоловік. У відчаї він пише апеляцію Громадянину Першому Секретарю, в якій просить скасувати це стеження і притягнути до відповідальності тих, хто брав у ньому участь. Повість складається з варіантів цієї апеляції, в тексті якої Конечний хоче вмістити усе своє життя, щоб Громадянин Перший Секретар переконався, що Конечний прожив чесно. Божевілля Конечного — це немовби символ дійсності XX століття, симптом його ідеології та життєвої практики.

Як і повісті «Райська брама» та «Місиво», «Апеляція» — це своєрідний перегляд, переоцінка з висоти набутого досвіду як власних, так і суспільних уявлень про суть історичних процесів і про місце людини в них. Ревізія ідеологічних і культурних цінностей сучасності й історії — це й загальна тема останніх творів Анджеєвського — оповідань «Вже нічого» («Wie nic», 1976), «Ось — кінець тобі» («Teraz па ciebie zaglada», 1976) та повісті «Ніхто» («Nikt», 1983). Герой першого твору — письменник-песиміст і ревізіоніст Герман Айсбергер, який схожий на Анджеєвського. В оповіданні «Ось — кінець тобі», де йдеться про Авеля та Каїна, Анджеєвський «ревізує» біблійні уявлення про минуле, про ті часи, коли на землі, за версією Біблії, був рай. Авель у Анджеєвського підтримує створений Адамом міф про рай, а Каїн із слів матері знає, що ніякого раю не було, і дійсність була ще жорстокішою, ніж у його часи. У повісті «Ніхто» Анджеєвський вдався до ревізії античного міфа про повернення додому після Троянської війни Одіссея. За його версією, Одіссей так і не повернувся, загинули всі його супутники, загинув і він сам. Живим залишився лише блазень на ім'я Смійся-Плач. Він і починає складати перші рядки твору, який стане відомим потім як гомерівська «Одіссея».

Упродовж десятиліття, з 1972 по 1981 pp., на сторінках часопису «Література» Анджеєвський регулярно друкував свій літературний щоденник «З дня на день. Літературний щоденник, 1972—1979» («Z dnia па dzein: Dziennik literacki, 1972-1979», 1988).

Помер письменник у 1983 році.

Тв.: Укр. пер. — Варшав'янка: Оповідання // Сучасні польські оповідання. — К., 1951; Велика купа піску і мала // Всесвіт. — 1974. — №4; Рос. пер. — Страстная неделя. Повесть // Новый мир. — 1989. — № 12; Врата рая //Ин. лит. - 1990. - № 1; Сочинения: В 2 т. — Москва, 1990.

Літ.: Анджеевский Е. Как создавался «Пепел и алмаз» // Вопр. лит. — 1966. — № 8; Бриташинский В. Смятение эпохи //Анджеевский Е. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1990. - Т.1; Ведина В.П. Современная польская проза,— К., 1971; Рабинович В. Сокрушение надежд // Ин. лит.— 1990.— №1; Старосельская Н. Возвращённые имена //Лит. обозр.— 1991.— №9.

В. Назарець

Загрузка...

Украинская Баннерная Сеть

(1909 — 1983)