загрузка...
ЗНО 2015 Шкільні твори Нелітературні твори Каталог авторів Скорочені твори Конспекти уроків Підручники
5-11 клас
Біографії
Нові скорочені твори
Cкорочені твори
Статті
Твори 12 класів
Шкільні твори
Новітні твори
Нелітературні твори
Підручники on-line
План уроку
Теорія літератури
Народна творчість
Казки та легенди
Давня література
Український етнос
Аудіокнига
Велика Перерва
Контакти
Зарубіжна література
Інші предмети
Сочинения на русском



загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования


Творчі роботи наших відвідувачів


Автор: Роксолана

Виховна година
Без війни, без вини... Голодомор 1932-1933 рік.

Мета: ознайомити учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, щоб ніколи не повторились репресії, голодомори, нехтування правами людини.

Оформлення: на столі, застеленому скатертиною, букет із пшеничного (житнього) колосся, хлібина перев»язана чорною стрічкою, калина засвічена свічка: виставка книг, інших матеріалів про голодомори в Україні.

Обладнання: картини з ілюстрацій до поезії Антоніни Листопад «Голодомор». «Щасливе дитинство»; Картина «Селянська хата 30-х років».

Хід виховної години (краще проводити у залі)

(Звучить тиха музика або спів псалмів, на її фоні слова вчителя)

1. Вступне слово вчителя

Із чорної далини чутно голоси очевидців про страшну трагедію українського народу, українського народу. Охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби - є тихе, скорботне висповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють - нема вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе - за межами болю. Люди не хотіли вірити, що це могли творити... люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи.

Ми не навчені забувати багатостраждальну іторію свого народу. І на цей уро ми прийшли зі свічками. Нехай ця зала стане сьогодні храмом духовності, храмом скорботи, Пам»яті

(Учитель і діти на сцені засвічують свічки ставля їх на край сцени)

Пам»яті мільйонів українських селян, які загинули смертю голодомору 1932-1933 року присв»ячується ця хвилина мовчання.

(Учні у залі встають. Хвилина мовчання)

Учень.

Ми хлібом

сіллю друзів зустрічали

Хай буде більше в світі нас, братів!

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив

О. Будаш

Учениця

Візьму я в руки хліб духмяний,

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню, й працю в себе,

Цей хліб рум»яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба,

Він -скарб найбільший на землі.

Ведучий

Хліб... Як багато сказано цими словами! Скільки затрачено сил, щоб на столі лежав духмяний хліб.

Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах...

Це пахне хліб! Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас.

Початком хліба є маленька зернина. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку.

Немовлятко -це іскрина життя, джерельце життя у згорточку. Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.

Здавна хлібові надавали круглої форми, ототожнювали його з сонцем.

Якщо в домі пахне хлібом- тут злагода і щастя.

Якщо в державі колосяться хлібні поля - тут мир і достаток. Хліб - це честь, Хліб - це рука допомоги, Хліб - сила, могутність держави. Хліб - це святиня.

Вечуча

Хліб супроводжує найважливіші події в житті

- при народженні дитини несуть хліб (на здоров»я-

- колись коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину - на розум, на силу та здоров»я.

- на весіллі молодих зустрічають хлібом і сіллю.

- На місці, де мали будувати хату, сіяли пшеницю. Якщо добре сходила - значить добре місце

-у нову хату входили тульки з паляницею (на достаток)

- добра невістка та, яка вдало пече хліб.

-Різдво -з кутею, Великдень -з паскою.

Як важко прожити людині без хліба!

Ведучий

Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім»я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з»Їдено.

В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.

Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій родючій українській землі.

Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім»ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною смерттю - від голоду

І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор.

Це був прекрасний спосіб без війни, без вини знищити український народ.

Учень

Віний монолог

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

... А житечко моє - таке густе,

...А мамина рука - іще гаряча

Я ще не вмер...

Ще промінь в очі грає

В четвер мені пішов десятий рік,

Хіба в такому віці умирають?!

Витільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів. Я не всмер

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось!

Хоча за коси верб...

Куди ж ви, гей, людоньки, куди?

Окраєць ласки...

Чи із печі диму?

Та ж скільки в тілі зайвої води!

... Не чує світ.

Усі проходять мимо...

Учениця

Сипляться зорі, к жито

Вибите часу крильми,

скільки нас, браття, убито

За те, що вкраїнці ми,

Ми й досі якісь винуваті,

Мов кари всечасно ждемо,

Навіть у власній хаті

Хліб винувато їмо.

Ще з пам»яті Сталіна-ката

Змаліли, як ті горобці,

Неначе без квочки курчата

Шуліку ждемо назирці.

А мова наша козацька

Знана в далеких світах,

Вдома, я пісня жебрацька

Сором ганьбою лата

Учениця

На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план. З метою забезпечення виконання плану у жовтні 1932 року до республіки було надіслано хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Молотовим. Діяла вказівка: конфіскувати також незернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок.Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до фруктової сушки.

Учень

Скорботна мати ішла поволі,

Туди, де зріло колосся в полі

Несла на грудях дитя, мов птаху,

Не стало сили, лягла край шляху.

Мов стебла, руки син простягає,

І хліба в мами усе благає,

Але благання свого пташати

Уже не чує стражденна мати -

Загасла тихо біля дитяти.

Проснися, нене, пронися,нене,

Дозріло жито твоє зелене!

Ведучий

Голодомори! Голодомори. Як важко прожити людині без хліба!

Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім»я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з»Їдено.

В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.

Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій родючій українській землі.

Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім»ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною смерттю - від голоду

І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор.

Це був прекрасний спосіб без війни, без вини знищити український народ.

Ведуча

Радянській Україні (У якій на щастя в цей час не була західна Україна) потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капаталістичні держави.

Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено

Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстивні продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.

Із розповідей очевидців тих подій: представники радянської влади ходили по хатах та забирали все: зерно, скотину. У 1932 був добрий урожай, але людям нічого не залишали. Люди вимушені були голодувати, ходили збирали гриби, ягоди, їли траву - варили її пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев, солому, щурів, котів ,собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву І вмирали від тяжких шлункових захворювань - люди пухли від голоду та помирали. Гинув скот. Люди закопували її, а вночі розкопували та їли те мясо.

Іванна Омельянівна Блажевич - письменниця, вчитель. Вона їзда по селах, щоб зорганізувати допомогу для голодуючих.

У Львові було проведено великі збори, щоб допомогти людям Великої України. Зібрано 1000000 корців зерна.

У Львові було радянське консульство. Через кілька днів консул повідомив, що Москва не дає згоди на допомогу і не прийме її.

7000000 - за 9 головних місяців ? млн. жертв голодомору одна третя діти. 40 млн - жертви сталінських репресій.

У кінці 1932 на 1 грудня 2500 випадки людоїдства.

Невтішним був і той факт, що особливим розпорядженням заборонялось збирати колоски після зібраного врожаю. Такий вчинок теж карався смертю

Учениця (в образі неньки -України) (звучать тихо псалми0

(шепоче) Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас?

(Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля иого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від створення світу, простіть!

(Тихо) Нема.Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

Учениця

Лихоліття

Защеміло від болю серденько:

Я не бачив, я чув лиш про те

Як своє немовля рідна ненька

У казан із водою кладе.

Кураєм натопила у хаті,

Щоб зварити останній обід.

- наїстесь, мої дітоньки, нині,-

А сама побіліла, як лід.

- Смачно так ви ніколи не їли,-

І поставила борщ на столі.

Ледь сама за столом не зомліла:

- Їжте, їжте, хороші мої...

-Мамо, мамо, сідайте із нами!-

- Я вже їла, -і втерла сльозу.

- Завтра вас до хрещеної мами

- Зранку в місто усіх відвезу.

Там хороше буде, я знаю,

Тільки вчіться у школі, як слід,

Татко, бачите он, помирає

Вам продовжувать батьківський рід.

Попоїли. Розморені спати

Полягали на лаві в кутку.

Вийшла з хати згорьована мати,

Закопала синочка в саду.-

Спи, сердешний. Тебе пом»янули

Братик твій і сестрички твої...

Тільки люди той вчинок збагнули,

Тільки б люди простили її.

Подивилась на хату.

Хотіла чоловіка іще поховать...

Тільки встати було вже не сила,

На могилу лягла помирать.

Учениця

Зі спогадів Марії Тростянської із села Стецівка

Доходило й до людоїдства. В нашому селі знають, як мати ввідкопала свою дитину і з»їла. А в одній сім»ї з»їли двох дітей. У Оксани Натальченко комісія від сільради знайшла посуд з вареним людським м»ясом. Так з горшками її і вели до сільради. Вбила п»ятнадцятерічного сина.

Ведучий

Скільки їх, дітей, загинуло мученецькою смертю? Сьогодні ніхто не назве справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті, хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам»яті.

Ведуча

Помирало щодня - 25 тисяч людей.Щогодини - 1000 чоловік. Щохвилини - 17 чоловік.

Спомини очевидців

Надія Дзюба

Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, назад-вперед, скільки сидить,стільки і гойдається. І безкінечна одна «пісня» напівголоса: «Їсти, їсти»...

Іван Білий

Весною 33-го, зовсім нічого було їсти, а зелені ще не було. Сиріт здавали в дитячі будинки, або родичі, то забирали. Дітей дуже багато померло.

Вижили ті, хто виїхав в Росію. Західну Україну. Виїжджали і на Кавказ, казахстан. Вижили й ті, хто заховати встигли або на роботі пайки отримували.

Люди допомагали одне одному. Бувало люди, які дуже бідували, зранку на порозі знаходили посудину з узваром, або млинці з трави, чи ще щось. Це добрі люди допомагали. Старалися робити це вночі. не дай Бог хто побачить та донесе, то зразу в тюрму піде. Їли шипшину, глід, маслину, бузину. З дубового листя робили відвари та пили для скріплення шлунку. Бо листя треба було рвати вночі, щоб ніхто не бачив.

Багато людей відвозили своїх дітей до міста і залишали їх там або садили у поїзди і діти самі їхали до Росії чи до Західної України....

Учень.

У цей кривавий час наш народ не втрачав гумору. Хоч цей гумор був чорним

Батько Сталін, подивись,

Як ми в СОЗі розжилися;

Хата раком, клуня боком,

Три коняки з одним оком,

А на хаті серп і молот,

А у хаті смерть і голод.

Ціле літечко робила,

Кіло гречки заробила,

Кіло гречки, два ячменю

Та й журюся , де я змелю.

Учень

Не шукайте домовину

Батько з»їв свою дитину.

З бичем ходить пригадир,

Заганяє у Сибір.

Пийте воду, Їжте січку,

Виконуйте п»ятерічку.

Учень

В 31 году вже пізнали ми біду

В 32 году їли люди лободу,

В 33 году помирали на ходу.

Як пішла я у колгосп,

Чоботи рипіли,

Як пішла я із колгоспу

Зуби цокотіли.

Вчитель

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що було на зелі. Але світ не розколовся, сонце сходить, а земля обертається. І з пам»яттю народу нічого не вдієш, вона збегігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це наша історія, і ми повиння знати і пам»ятати її.

Учень

На могилі жертв голодомору

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлися у пам»яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур»ян

На занедбаній братській могилі.

Учень

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам»ять не вмерла, жива.

Ось дідусь промовляє слова

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цей хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

Вчитель виходить зі запаленою свічкою)

Нехай кожен із нас торкнеться пам»яттю цього священного вогню

частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам»яті. Давайте пом»янемо усіх наших прародичів, які померли голодною смертю і у 20 роках і у 30 роках.

(На символічному «Колосок життя» діти кріплять незабутки, як символ пам»яті жертв голодомору. Грає музика (спочатку б»ють дзвони далі звучить «Боже великий єдиний» діти запалють свічки і ставлять біля колоска пам»яті».

Хвилина мовчання.

Завершується виховна година словами:

Їж, сину, хліб, та пам»ятай, щов ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам»ятай, що хліб - це значить жить.

( На закінчення старшокласникам можна показати фільм про Голодомор)


загрузка...

Яndex
 
загрузка...
Google