загрузка...
ЗНО 2015 Шкільні твори Нелітературні твори Каталог авторів Скорочені твори Конспекти уроків Підручники
5-11 клас
Біографії
Нові скорочені твори
Cкорочені твори
Статті
Твори 12 класів
Шкільні твори
Новітні твори
Нелітературні твори
Підручники on-line
План уроку
Теорія літератури
Народна творчість
Казки та легенди
Давня література
Український етнос
Аудіокнига
Велика Перерва
Контакти
Зарубіжна література
Інші предмети
Сочинения на русском



загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования


10 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
«І все-таки до тебе думка лине» Леся Українка

Кажуть: ти не вмирала ніколи,

Кажуть: ти, наче, пісня живеш.

Ніби юність ясна, смаглочола,

По країні в майбутнє ідеш.

Я. Шпорта



Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.

Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним й щасливим.

Безмежною була любов письменниці до України. Вона любила землю, духовні скарби рідного краю, вивчала його минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим. Митця чарували українські народні мелодії, «дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі ніде на всім світі...».

З ніжністю і безмірною любов'ю писала Леся Українка про рідну землю: ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, південні степи України, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане», чудові Карпати і вічно мінливу красу Чорного моря.

Та над усе вона любила свій народ. Уже в ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрії про незалежність, волю краю:

Вільні співи, гучні, голосні

В ріднім краю я чути бажаю...

Поезія Лесі Українки звучала як голос знедоленого народу, як голос нескореного рідного краю.

Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно тягнув ярмо неволі Разом з національною гідністю кожен народ повинен мати рятівний національний сором, почуття самокритики, яке охороняє як від приниження, так і від егоїзму, що виявляється уприписуваннісобіякихосьособливихякостей,месіанськоїролівісторіїлюдства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Українка й народу, особливо панства і інтелігенції, братів-слов'ян.

Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин

На себе самохіть кладе кайдани

І кажуть всі: варт віл свого ярма,

Дивіться, як покірно тягне рало!

Ні, ймення слов'янина недарма

Синонімом раба між людьми стало!

Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси описанням України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга». її патріотизм почав мати дійовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили!» — писала вона у циклі «Сльози — перли», засуджуючи бездіяльність лжепатріотів. Так у творчості Лесі Українки з'явились вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну. У вірші «Досвітні огні» Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство:

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні широкії крила,

Погасли вечірні огні,

Усі спочивають у сні,

Всіх владарка ніч покорила.

Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі люди:

Зненацька проміння ясне

Од сну пробудило мене,

- Досвітні огні засвітили!

Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за краще життя, про яке так мріяла Леся Українка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мгли, —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

Полум'яного оптимізму сповнений вірш «Contra spem spero», в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за своє щастя, уміти відстоювати його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невиліковною хворобою, поетеса завжди була мужньою, стійко витримувала удари долі, сміялась крізь сльози:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

У вірші «Напис в руїні» поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств — така основна думка поезії. Письменниця протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: «Хай згине цар!»

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пламінь засіяє

Вночі запалений, горітиме удень.

загрузка...

Яndex
 
загрузка...
Google