Знайомлячись з творчістю Г. Квітки-Основ'яненка, я відзначила багатогранність таланту письменника, адже він створив і прекрасний ліричний, сповнений почуттів і переживань твір «Маруся», і сатиричну, гумористичну повість «Конотопська відьма», і інші твори гумористичного та сатирично-викривального спрямування.
«Конотопська відьма» — твір дуже цікавий, він поєднує у собі захоплюючий сюжет і глибокий зміст. Повість спрямовано на викриття морального виродження козацької старшини. Козаки — мужні та безстрашні охоронці своєї Батьківщини, з козацьких літописів, народних пісень та дум ми дізнаємось про прекрасні та романтичні часи козаччини. Насправді, козаччина була справжнім історичним феноменом, аналогів якого не було у світі, оскільки це була перша демократична республіка в Європі та в світі. Козаки самі обирали собі ватажків, орієнтуючись тільки на особисті та, скажімо так, «професійні» якості майбутньої козацької старшини. Але з часом, на жаль, ця традиція згасала та спотворювалась. Г. Квітка-Основ'яненко намагається показати читачеві, що героїчні часи, коли козацькі отамани ладні були віддати життя за звичайного козака, а тим більш — за свою країну, ці часи, на превеликий жаль, уже залишились у минулому. Отже, козацька старшина, зображена в образах Забрьохи та писаря Пістряка, поступово вироджується, деградує. Письменник "ставить принципове питання: чи гідні такі люди керувати іншими? Щоб краще відповісти на це питання, він ілюструє цю проблему промовистими прикладами з життя.
Сумний та невеселий був сотник Микита Уласович Забрьоха — так починається один з розділів повісті. Що ж псує життя панові сотнику? По-перше, він закоханий... От написала це речення і одразу ж захотілося його закреслити. Чи закоханий Забрьоха по-справжньому? Навряд. Навіть у такому святому почутті, як кохання, він виявляє далеко не найкращі риси свого характеру. Він хоче оженитися на красуні Олені, хоча й знає, що вона не кохає його. Він переймається та страждає. Через почуття? Скоріше за все — через незадовільнені амбіції. Не тільки в коханні безмежні амбіції сотника залишаються незадовільненими. Він мріє про багатство та повагу, але не розуміє, що для того, аби отримати визнання серед інших людей, треба займатися не бездумним накопиченням багатства, а виявляти насамперед людські якості. Та Микиті Уласовичу важко це робити, бо для того, щоб виявляти певні людські якості, треба ж їх мати...
Писар Пістряк — гідний товариш Забрьосі, він так само хитрий і користолюбний. Обидва вони, як це недвозначно показує автор, люди не надто розумні (згадаймо тільки епізод, коли вони вдвох не могли порахувати козаків). Та їх нещастя не тільки в недалекості, але й в елементарній відсутності якихось моральних принципів, орієнтирів, морального стрижня, так би мовити. Чого варта їхня громадська діяльність у вигляді полювання на відьом!
Наскільки відомо, епізод полювання на відьом справді мав місце в реальному житті, а це ще раз підтверджує, що твір Г. Квітки-Основ'яненка відображує реальну ситуацію із козацькою старшиною тих часів. Нехай ті часи й минули, а козацька старшина як суспільний інститут більше не існує, проте повість не втратила своєї актуальності: на жаль, і в нашому житті ми часом зустрічаємо подібних до сотника і писаря «персонажів». Тож звернімо увагу на наше власне життя і на власні життєві цінності!
