Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.

Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.