Іван Карпенко-Карий — видатний діяч українського відродження кінця XIX - початку XX століття, один із засновників українського національного театру. Завдяки тематиці й новаторству художньої форми його п'єси стали найвищим здобутком тогочасної драматургії. Іван Франко не бачив рівного йому драматурга в українській літературі, у творах якого яскраво втілився патріотизм письменника і народницькі ідеали. Драматична спадщина Карпенка-Карого складається з вісімнадцяти п'єс. Однією з кращих є п'єса «Хазяїн».
Досить часто Карпенко-Карий у своїй творчості звертається до проблем сучасної йому доби. Відображаючи складні економічні стосунки, він змальовує ненависть народу до своїх гнобителів, викриває хижацьку психологію глитаїв, яка руйнує їхні власні душі і калічить душі інших. Тему згубної влади грошей над особистістю розвиває Карпенко-Карий у комедії «Хазяїн». Ця п'єса — явище настільки оригінальне, що критики вбачають у ній початок драматургії новаторської. Зображення суспільного життя у ній є всеохоплюючим.
П'єса «Хазяїн» — своєрідна хроніка, «картини життя» родини Терентія Пузиря. Герої твору — це його рідні, знайомі, найближчі помічники. Дія розгортається таким чином, що ми бачимо, як крутиться «хазяйське колесо». В основі конфлікту комедії лежить трагічна доля людей у суспільстві, де панує ідея збагачення за будь-яку ціну. Боротьба капіталу за новий уклад життя, за повну суспільну перебудову калічить в першу чергу самих «хазяїв».
Комедія має кілька сюжетних ліній. У її структурі кожен персонаж веде свою лінію, проводить і утверджує в житті осібні інтереси, свою комерцію, свої життєві плани.
Для Терентія Пузиря, головного героя п'єси, гроші, багатство є тим, заради чого він «йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору». Головною метою для нього було витягти прибуток, а яким чином — це вже несуттєво, хоч би й зубами. Ця звіряча мораль розкривається у розмові жінки Пузиря з їхньою дочкою: «Ми, дочко, школи не знали, що можна, а чого не можна. Аби бариш, то все можна!»
Пузир жорстоко визискує селян-бідняків, завдяки чому став мільйонером, володарем безмежних земельних просторів. Гонитва за наживою визначає життєві ідеали Пузиря. Багатство примножується заради самого багатства. На себе він грошей не тратить і отримує задоволення від них в тому, що знову і знову пускає їх в діло. Тридцять років він носить кожух, який «торохтить і сильно лоєм тхне». Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря не пустили до земського банку, прийнявши за старця. Не кращий у нього й халат, який дружина латає щоранку.
Засобами гротеску, сатири драматург викриває глитайську суть психології Пузиря. Письменник підкреслює такі деталі в зовнішності та поведінці «хазяїна», які контрастують з його величезним багатством: латаний халат, старий кожух, борода. Бажання зекономити кожну копійку зрештою призводить до його смерті — Пузир погнався за гусьми і впав. В результаті він же і стає жертвою своєї ідеї щодо максимально раціонального хазяйнування.
Карпенко-Карий майстерно змалював людей, між якими жив і з якими спілкувався мільйонер Пузир. Двоє з них— Феноген і Ліхтаренко— сприйняли його науку і тепер своїми принципами та життєвою метою нічим не відрізнялися від хазяїна. Обдурювати, збагачуватися — такий смисл життя цих людей.
В комедії «Хазяїн» драматург у майстерно створених діалогах та монологах глибоко розкриває психологію своїх героїв. Так, в мові Пузиря проявляються його користолюбство, обмеженість і некультурність: «Котляревський мені без надобності», «...рівнялася свиня до коня».
Ця соціальна сатирична комедія ставиться на сценах українських театрів і в наші дні, тема її особливо актуальна сьогодні. З великою художньою силою вона розкриває страхітливу психологію «нових хазяїв» села, хазяїв життя. Сила ця виявляється і в безжалісному визиску наймитів, і в умінні організувати й здійснювати «комерчеські гендлі». Сила ця — в неперебірливості засобів, байдужості до питань моралі, етики, навіть зовнішньої пристойності.
Комедія «Хазяїн» була поставлена на сцені на початку століття, і автор, звертаючись до акторів, зауважував: «Хазяїн» — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання». Карпенко-Карий тонко відчув новий соціальний тип і талановито його змалював. Тому комедія «Хазяїн» — видатне досягнення української драматургії XIX ст.
