Наш народ здавна славиться поетичністю, почуттям прекрасного, здатністю передати красу життя і душі хвилюючими мелодійними піснями.

Андрій Малишко, мабуть, з дитинства увібрав у себе душу українського народу. В його піснях і рідний край, і материнська любов. Він був музично обдарованою людиною, мав чудовий голос, добре співав, грав на музичних інструментах. Поет створив багато пісень, та найдорожчою перлиною творчості стала «Пісня про рушник»:

 

І твоя незрадлива материнська

ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

 

Мати вірить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Ця пісня облетіла весь світ. Вона краяла серця українцям, які живуть далеко від своєї Батьківщини, нагадувала, чиї вони діти. Кожен, хто співав цю пісню, згадував рідну матір:

 

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі

проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

 

Про рідну стежину, яка веде до рідного дому, написав А. Малишко у поезії "Чому, сказати, й сам не знаю". Та стежина живе в серці, зігріває душу, допомагає, і нема їй кінця-краю:

 

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

 

Багато пісень створив А. Малишко, роблячи світ добрішим, а людей щасливішими.