Київська Русь — могутня слов'янська держава, глибинна історія якої оспівана в давньоруських билинах, літописних легендах, у творах вітчизняних і візантійських письменників. Найбільша держава середньовічної Європи займала величезний простір від Ладозького і Онезького озер до Дунаю, від Карпат до Волги. Київська Русь часів свого розквіту представлена чудовими пам'ятками зодчества, живопису, прикладного мистецтва, історичними, публіцистичними, художніми творами.
Головним мистецтвом на той час був фольклор, який став істотним чинником самобутнього розвитку вітчизняної літератури. Образність давньоруської літератури своїм корінням сягає в дохристиянську поганську міфологію. У піснях, казках, замовляннях, епосі, прислів'ях, загадках виявляється міфологізування природи і суспільства. Язичницьку міфологію, народні традиції, звичаї, обряди не змогло знищити навіть запровадження на Русі християнства. У давньоруських пам'ятках часто згадуються Сварог, Перун, Велес, Стрибог. Це імена богів і кумирів, яким здавна поклонялись слов'яни. Народна уява створила поетичні образи русалок, мавок, відьом, чортів, водяників, домовиків. Ці образи теж увійшли у книжну творчість. Сила фольклорних образів була такою, що на Русі виникло й зберігається до сьогодні своєрідне двовір'я — поєднання старої і нової релігійності.
У літературних пам'ятках Київської Русі знаходимо багато відомостей і спогадів про минуле, про події сивої давнини, які літописці взяли з народних переказів і легенд. Монах Києво-Печерського монастиря Нестор у «Повісті временних літ» записав легенди про заснування Києва, оповіді про міста, зброю, човни, про мирне життя і воєнні походи слов'ян; про діяльність князів і народні повстання. Перед нами постають живі картини минулого, починаючи від заснування Києва і до початку XII століття.
Народне, поетичне сприйняття природи органічно вплетено в поему «Слово о полку Ігоревім». Ярославна, дружина Ігоря, звертається до вітру, Дніпра, сонця із проханням, закликом допомогти князю повернутися із полону, молить пощадити його воїнів. Донець допомагає Ігорю, гойдає князя на хвилях, укриває його теплою млою, стереже гоголем на воді. Ще на початку походу природа, немов попереджаючи князя про майбутні поразки, віщувала недобре. Коли Ігор із братом і дружиною виступили в похід, сталося сонячне затемнення: «...и видь от него тьмою вся своя воя прикрыты». Передчуття трагічності подій відчувається скрізь: «кровавые зори», «земля тутнет», «реки мутно текуть», «пороси поля прикрывают». Усі ці народні прикмети віщують нещастя, горе, поразку в боротьбі із ворогом.
Більшість творів часів Київської Русі виявляють зв'язок із фольклором, з думками, прагненнями і настроями народу, його мріями про єдність і мирну працю. Міжусобиці князів руйнували велику державу, підточували її сили, робили Київську Русь слабшою. Автори оригінальних творів зуміли творчо використати образність фольклору в оцінці тих чи інших подій і явищ, передали гуманізм і патріотизм народу, його сподівання, що здоровий глузд князів переможе чванькуватість і містечковість і вони хоча б із почуття самозбереження об'єднаються в єдину непереможну силу.
