Пісня, казка, приказка, мов ті муровані склепи-схованки багато ховали в собі його (народу) сліз, його таємних надій, думок. Панас Мирний
«У кожній роботі велику вагу має не тільки її зміст, а й те, як той зміст вироблено», — писав Панас Мирний, маючи на увазі насамперед літературну творчість. Він був не лише першовідкривачем соціально-психологічної великої прози в українській літературі, а й новатором у питаннях художності. Сам він називав себе «великим пунктатором», тобто таким, що дбав про точність і виразність кожної дрібниці, кожної деталі, кожного слова. Слово зважувалось і за змістом, і за інтонацією, і за його участю в інтонаційному малюнку розповіді.
Роман П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» відзначається багатством прислів'їв та приказок, а в окремих місцях — їх цілі розсипи.
Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: «Наука не йде до бука», «Козак — не без щастя, дівка — не без долі», «Старе та поновлене», «Лихо не мовчить». Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: «Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши», «На людях і смерть красна», «Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками», «Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде», «Яка земля, такі й люди», «Дарованому коневі в зуби не дивляться», «Що громаді, те й бабі».
Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: «З хама не буде пана» (генеральша); «Покірливе телятко дві матки ссе» (генерал); «Мандрівочка — наша тіточка» (кріпаки). За допомогою прислів'їв та приказок («Кому воля, а кому неволя», «Риба без води, а чоловік без землі гине», «Суха ложка рот дере») характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.
Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: «Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати», «Селянин без поля — старець без рук і без ніг», «Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві», «Яке життя, таке й товариство», «Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити», «Учили, щоб бити, били, щоб учили».
Роман П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.
