Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», на думку літературознавця О. І. Білецького, композиційно схожий на «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Одну метафору можна підкріпити другою: власне кажучи, цей місткий будинок — справа рук двох будівничих, братів Рудченків: Панаса та його старшого брата, Івана, знаного як Іван Білик. Строгого ж плану, який передбачав би від початку кінцевий вигляд твору, справді не існувало, бо він доповнювався і коректувався у процесі роботи, і майже синхронно з цим ширився і збагачувався змістом сам роман, ускладнюючись за побудовою, але увиразнюючи авторський задум і основну ідею.
Все починалося як нарис «Подоріжжя від Полтави до Гадячого», написаний Панасом Мирним у 1871 році на основі спостережень і спогадів від недавньої подорожі письменника по Полтавщині. Під час подорожі хлопчик-візник розповів письменникові про Василя Гнидку, який вирізав сім'ю заможного козака і був засуджений до каторги. У волосних паперах знайшлося цьому підтвердження. Однак ця історія привернула увагу Панаса Яковича не лише своїм гострим драматизмом, але й тим, що селяни, здається, мають краплю співчуття до злочинця, запального, але зневіреного у своїй долі, якого особисті та суспільні обставини допровадили до такого страшного вчинку.
Спостережливість письменника, вдумливість дослідника людського життя спонукала Панаса Мирного замислитись над причинами, які мирного працьовитого хлібороба здатні перетворити на розбійника, на свавільного харцизу. 1872 року з'являється повість «Чіпка», написана на основі почутої кримінальної історії, у якій ідеться про трагедію Чіпки Вареника, правдошукача і бунтаря, який метою виправдовував засоби, тобто шукав «правди» що далі, то неправеднішими шляхами, аж поки та правда не загрузла в безчинствах та не захлинулася кров'ю.
Цього ж року повість отримала схвалення Івана Білика, який побачив у ній зародок майбутнього широкого епічного полотна на теми суспільного життя тієї доби, із актуальною, глибокою соціальною проблематикою. Панас Мирний враховує побажання та зауваження критика щодо поглиблення художнього дослідження дійсності, розширення соціального тла: на сторінках рукопису з'являється сцена селянського бунту. Білик пропонує співавторство і приєднується до літературної праці. Прагненням до уважного соціально-психологічного дослідження ситуації продиктоване введення до твору історії села Піски, екскурсів у минуле, лінії панів польських, закріпачення села. Це вже були ознаки романного жанру.
Наступна доповнена версія твору була покликана мотивувати суперечливість і плутаність натури Чіпки, який після щасливого шлюбу з Галею вернувся до розбишацького життя, щоб знов-таки наголосити на соціально-психологічній причинності його «слизької стежки»: земська реформа, вибори Чіпки, кривда, заподіяна громадою — йому, чоловікові, який тільки-но почувся господарем і прагнув іншого життя...
Остаточна редакція, зроблена 1875 року,— це вже був багатогранний епічний твір, збудований довкола трагічної історії Чіпчиного мимовільного самознищення, мотивованого рядом соціально-психологічних факторів, сповнений болісних роздумів про сутність людського життя, про шляхи до правди, справедливості, щастя. Поява роману «Коли ревуть воли, як ясла повні?» постановкою проблематики, заявленої вже у назві, глибиною аналізу, всім художнім ладом твору засвідчила талант Мирного-романіста, масштабність мислення його порадника — брата і відомого критика та громадського діяча Івана Білика, а також плідність їх співпраці, що дала українській літературі серйозний, вдумливий, справді епічний твір.
