Споконвіку у житті українців найбільше цінувалися повага до оточуючих, чесність, порядність, розум, життєрадісність. Саме такі риси роблять людей по-справжньому гідними любові та поваги, такі риси притаманні героям С. Васильченка. Одна з найбільших цінностей в людському житті — родина. Саме стосунки у родині, любов та поради батьків формують вдачу та погляди, зумовлюють вчинки й поведінку.

В оповіданні «Свекор» зображено українську родину. Головний герой оповідання — хлопчик Василько. Він розмовляє як дорослий, коментує найменший непорядок у хазяйстві, словом, бурчить, немов «свекор», — так прозвали його рідні. Але, на мою думку, Василько — дуже щирий та розумний, а такі його вчинки зовсім не погані, це просто особливість його вдачі. Мені дуже сподобалось те, як рідні вирішили провчити Василька. Батько з матір'ю запропонували хлопцеві перебрати все хазяйнування на себе, одружитися та стати головою родини. Це, звісно, був жарт, який навчив Василька багато чого. Повага до рідних, тепла атмосфера у родині вчить дітей набагато більше, аніж заборони чи покарання. З української літератури, з розповідей бабусь та дідусів мені відомо, що в українських родинах доброзичливе, тепле ставлення одне до одного є надзвичайно важливими.

Василько сам зрозумів, що ще замалий для того, щоб хазяйнувати. Отже, він не має права засуджувати дії старших, нехай і у ввічливій формі, не повинен «вчити батьків». Цікаво, що рідні дали це зрозуміти хлопцеві без якихось незручних серйозних розмов, без покарань та роздратування. Правду кажуть, що добрим словом та жартом можна досягти багато чого. До того ж всі ми знаємо, якими повчальними бувають гумористичні твори, хоча на перший погляд вони і здаються простою розвагою! Оповідання С. Васильченка доводить, що добрий жарт і у житті, і у літературі здатен навчити людину, змінити її поведінку, не залишивши при цьому неприємних спогадів, сорому або злості у її душі.

Зображуючи своїх героїв, оповідаючи про невеличкі епізоди з їхнього життя, С. Васильченко вкладає у твори всю свою любов до дітей. Письменник наголошує, що навіть до маленьких треба ставитися з повагою, не принижуючи та не ображаючи їх. Я також вважаю, що кожна людина має докладати всіх зусиль для того, щоб у її родині панувала атмосфера злагоди, взаємодопомоги та поваги. Цінувати та любити свою родину вчать нас твори літератури, споконвічні традиції нашого народу, вчить нас і саме наше життя...