загрузка...
ЗНО 2015 Шкільні твори Нелітературні твори Каталог авторів Скорочені твори Конспекти уроків Підручники
5-11 клас
Біографії
Нові скорочені твори
Cкорочені твори
Статті
Твори 12 класів
Шкільні твори
Новітні твори
Нелітературні твори
Підручники on-line
План уроку
Теорія літератури
Народна творчість
Казки та легенди
Давня література
Український етнос
Аудіокнига
Велика Перерва
Контакти
Зарубіжна література
Інші предмети
Сочинения на русском



SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика
загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования


Шкільний твір

МИКОЛА КУЛІШ
Значення п'єси Миколи Куліша "Мина Мазайло" вчора і сьогодні

У цьому творі найвидатніший український драматург двадцятого століття Микола Куліш яскраво зобразив процес українізації, який відбувався у двадцяті роки. І саме завдяки цьому п'єса не втратила своєї гостроти і в наш час.

Чому? Тому, що дійсність того часу і наше буття схожі: в Україні відбувається процес відродження національної культури та мови, національної самосвідомості та української нації взагалі.

Українізація, як і будь-що, має і своїх прихильників, і своїх супротивників. Одні допомагають їй, інші стають на

перешкоді.

Представників обох таборів можна зустріти навіть в одній родині. Такою є родина Мазайлів.

Сам Мина, його дружина та дочка Рина — це противники українізації. Всі родичі, окрім сина Мини Мокія, дуже бажають змінити своє "плебейське" прізвище Мазайло, яке здається їм "недоброзвучним", на Тюльпанова, Розова, Сіренєва або Алмазова, чи вже на крайній випадок — на Мазеніна.

Для зміни прізвища у них є кілька - "дуже вагомих" підстав. По-перше, голові родини ніколи не щастило через це прізвище: у школі його на регіт брали, жодна гімназистка не хотіла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не приймали, од кохання відмовлялися — Мазайло! Жінку свою він вже обдурив: сказав, що прізвище його Мазалов, а не Мазайло.

По-друге, Мина прагне будь-що пробитися до "вдасть імущих". А щоб досягти цього, переконаний він, треба зректися своєї предківщини, змінити українське прізвище, тобто зректися власного "я".

А по-третє, в той час дуже багато хто змінював своє прізвище. Це була, так би мовити, мода. Тож Мина не хотів відставати. Крім цього, можна було б похвалятися новим прізвищем перед сусідами.

На думку Мини після зміни прізвища для нього почалося б нове життя. Він вважає, що перед ним одразу одчиняться всі двері, думає, що зі зміною прізвища він змінить також і ставлення оточуючих до себе: його будуть шанувати, всі будуть вважати за честь бути з ним знайомими, а особливо — приймати у своєму домі.

Нарешті його мрія збулась: він став Миною Мазєніним.

Але Мазайлу-Мазєніну не вдалося здійснити все, чого він так прагнув: за систематичний і зловмисний опір українізації його звільнено з посади. Отже головне в людині — це її вчинки, її душа, а не зовнішність, прізвище чи багатство.

Палкий прихильник українізації в родині Мазайлів — це Мокій. Він не лише не бажає змінювати своє малоросійське прізвище на Мазєніна, а навпаки, намагається додати до власного прізвища ще й Квач, щоб було виключно українське прізвище.

Мока — українець в душі, а не лише на словах. Він дуже чітко і дохідливо висловлює свої думки про українізацію, дивовижно ніжно відчуває всі відтінки, всі нюанси українських слів. Наприклад, слово "бринить" він не переклав просто "звучить", а розкриває його повний зміст на прикладі багатьох словосполучень, щоб Уля зрозуміла всю красу і дивовижність української мови: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бринить.

Мокій так впевнено доводить свої думки, що навіть зміг переконати Улю, яка згодом приєдналася до нього.

Але ж у цій п'єсі ми бачимо, що й українці можуть бути різними. Такими, наприклад, як Мокій та дядько Тарас. Вони обидва українці, але українізацію сприймають по-різному.

Мока робить все, щоб полегшити та прискорити цей процес, а дядькові Тарасові це не подобається. Він каже: „їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було..."

Різниця між Мокієм та дядьком Тарасом в тому, що старий, хоча і за все українське, але за таке, яке було раніше,  за старі звичаї,  обряди,  традиції;  він  не  хоче нічого нового.

Я гадаю, що така думка неправильна: не можна весь час залишатися на одному місці, завжди треба щось оновлювати, йти вперед, бо без нового історія залишалась би на місці.

Кожен час несе з собою властиві йому ознаки, які по-новому відтінюють старі традиції, звичаї та обряди, а не змінюють чи відкидають їх зовсім. Ніколи не можна забувати про минуле, бо це життя наших предків, наша власна історія.

Як висновок зі всього написаного можна сказати лише одне: ми — українці, живемо в Україні, тут жили наші предки і будуть жити наші діти, а тому ми повинні шанувати та любити і свою країну, і свій народ, і свою мову та культуру, бо все це — наше. Як кажуть американці: "Можливо, в цій країні погана економіка, тяжке життя, багато безробітних і ще дуже багато чого поганого, але це — моя країна!" Нам треба це взяти за приклад.

Значення цього твору і сьогодні дуже велике. Він допомагає нам зрозуміти, як треба поводити себе в наш складний і такий суперечливий час.

 

 

 

 


загрузка...

Яndex
 
загрузка...
Google