У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.

«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність... відображена в українській мові, є унікальною...» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:

 

Ми йдемо по Україні:

від степів до гір,

від лісів до морів —

звідусіль виходимо на прадавні шляхи,

і немає нам ліку.

 

Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».

Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість.   .

Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:

 

Сон-трава каже:

«Я — щоб дитині добре спалося».

Ранник каже:

«Я — щоб рани скоро гоїлися».

Розрив-трава каже:

«Я — відкриваю таємниці».