«Лісова пісня» Лесі Українки — це глибинний твір про високе покликання людини, про невмирущість світлих гуманістичних ідеалів.

Низка етичних проблем у «Лісовій пісні» пов'язана з образом дядька Лева. Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника — чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева з фантастичними мешканцями лісу, озера, поля розкриваються народні погляди на природу — воду, болото, ліс тощо. Дядько Лев знає, «як з чим і коло чого обійтися», радить Лукашеві бути обачним коло води, від надміру якої часто потерпали селяни Волині. Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо «усякі скарби з лісу йдуть». «Він умів тримати з нами згоду», «він нам приятель», — так характеризують Лева лісові сили. Ліс — не тільки паливо і будівельний матеріал, а й джерело краси, творчості. Справді, мудрий старий чоловік береже ліс, береже дуба-велетня, відмовляється продати його, не дозволяє

німцям зрубати його:

 

Вже німці міряли його, навколо

втрьох постававши, обсягли руками —

і ледве що стікло. Давали

гроші — таляри биті, людям дуже милі,

та дядько Лев заклявся на життя,

що дуба він повік не дасть рубати.

Тоді ж і я на бороду заклявся,

що дядько Лев і вся його рідня

повік безпечні будуть в сьому лісі.

 

За повагу до природи, її законів дядька Лева шанує Лісовик, любить Мавка. У господарстві Лукаша все було гаразд доти, поки жив мудрий і добрий дядько.

Доброта дядька Лева, його людяність виявляються в ставленні до Лукаша й Мавки. Він безкорисливо віддає частину свого ґрунту й лісу небожеві, допомагає йому поставити хату, заступається перед матір'ю Лукаша за Мавку. Дядько Лев — творець і носій народної поезії, людина, що знає безліч казок, любить влучне слово, вміє ним володіти. Всю свою мудрість поліський народний філософ намагається передати Лукашеві, який далі понесе її у життя, передасть її наступним поколінням. В образі дядька Лева розкриваються скарби народної душі, здорова мораль, яку пронесли трудящі через віки. Він — живий приклад гармонії у відносинах людини і природи, а також жива скарбниця народнопоетичних надбань. Йому близький пантеїстичний світогляд далеких предків, котрий багатоголосно відлунюється у слов'янській міфології.

Цим образом Леся Українка передала те, що вона називала «релігією моїх батьків», а Михайло Коцюбинський — тінями забутих предків — прадавній, ще дохристиянський світогляд людини, яка так близько зрослася з природою.