Багато творів художньої літератури та народних дум, переказів та легенд присвячено Запорозькій Січі й запорожцям. Спираючись на їхні образи, змальовані в літературі, кожен з нас створює собі певний образ козака. Якими я уявляю собі запорожців? Спробую відповісти на це питання.

Як відомо, запорожці жили в Січі, Окремих будинків вони не будували, а жили в куренях, їхній побут був дуже простим; у курені зберігали зброю, ставили прості дерев'яні лавки, у кутку вішали ікони. Козаки не були багатими людьми, в них не було грошей на дорогу зброю чи інші військові витрати, але на час розквіту Січі козаки вважалися чи не найсильнішою армією у світі. Чому так? Я гадаю, справа у душі, а не в матеріальних статках. Я уявляю собі козаків завзятими та мужніми. Вони боронили свою країну не задля слави чи багатства, а лише керуючись почуттям патріотизму та любові до своєї землі, християнськими та морально-етичними цінностями свого народу. Козаки, крім того, були віруючими людьми, у кожному курені висіли ікони, вони ходили до церкви.

Чесність та сила вдачі були одними з тих рис, які найбільше цінувалися на Січі. Крадіжка, злодійство чи, не дай Боже, вбивство жорстоко каралися. Козаки самі обирали собі кошових та курінних отаманів, спираючись тільки на військові та особисті якості людини. Цікавий звичай пов'язаний із вибором отамана. Якщо людину обирали отаманом, то новоспечений отаман мав посипати себе попелом або помазати дьогтем на знак того, що всі козаки рівні, і навіть висока посада не робить одного кращим за іншого.

Імена запорозьких гетьманів та отаманів назавжди увійшли в думи та легенди нашого народу, згадуються у кінофільмах, літературних творах, Кожен із читачів по-своєму уявляє собі козаків, Січ, Запорожжя. Можливо, це й на краще. Бо, одного разу почувши чи прочитавши про славну історію Січі, ми навряд чи забудемо ті красиві, мужні і прекрасні образи наших оборонців-запорожців, які постали у нашій уяві з глибини сторіч.