«Слово о полку Ігоревім» настільки далеке від нас у часі, що здається легендою, переказаною якимсь бувалим, мудрим чоловіком. Власне, тому його образ завжди уявлявся мені таким казково-пісенним: загартований життям чоловік, сивіюче волосся, неквапливість у рухах та словах, блиск розумних очей. Хтозна. Існує багато здогадок про те, ким і яким був автор «Слова...». Судячи з того, що він зі знанням справи розповідає про похід, це міг би бути один із воїнів, більш чи менш родовитий. В описі бою відчувається позиція хороброї людини, яка розуміє, що таке бій, війна.
Летять стріли гартовані, Гримлять шаблі об шоломи, Тріщать списи булатні...
Може, автор «Слова...» був ченцем, бо в ті часи ченці належали до освічених людей. Цілком імовірно, що він був наділений багатою уявою, яка розпросторювала межі тісної келії, давала відчути запах битви, уявити себе воїном. Принаймні, ті узагальнення, які стосуються честолюбства князя Ігоря, його промахів, князівських чвар, є надто сміливими, як на простого дружинника. Саме тому висловлюють припущення: якщо автор «Слова...» і був безпосереднім учасником подій, то це якийсь родич Ігоря, тобто людина шляхетного походження, яка мала сміливість оцінювати вчинки князя.
Сьогодні, по кількох століттях від часу написання повісті, важко бути об'єктивними у подібних судженнях. З одного боку, давнє «з щитом або на щиті», мабуть, визначало поведінку людей, наділених такою владою, як Ігор. З іншого, цей князів похід таки був «покараною ініціативою», загалом шкідливою для державних інтересів. У той час, коли треба було гуртуватись, Ігор запрагнув особистої слави, та й, мабуть, власної вигоди.
Як би там не було, але «Слово...» як пам'ятка про Ігорів похід дало нам можливість доторкнутися через давні письмена до того часу. Автор — яким би ми собі його не уявляли — був патріотом своєї землі і людиною незаперечного літературного обдарування. Свідченням тому є мова твору, багатство образів, продуманість композиції. Як належиться справжньому митцеві, він розмаїто перевтілюється, переконливо виступає від імені різних персонажів (згадаймо хоч би плач Ярославни).
Дяка тобі і шана, невідомий і далекий хранителю нашої історії, талановитий письменнику, за те, що доніс до нас у слові чар нашої минувшини, що з'єднав такі віддалені часи і дав нам відчути, яким прадавнім є на цій землі наш народ.
