загрузка...
загрузка...
загрузка...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
ДУМА ПРО ЩАСТЯ

Увійшла вайлувате в сіни,

з хати віє нудьга

й самота.

У руках засміявся віник —

спритно валянки обміта.

Тупотить

об долівку ногами

і мороз вибива

з рукавиць.

З нею

в хату ввірвався гамір,

ошалілий сміх сніговиць.

Мов воскресли

принишклі діти —

тупіт, лемент,

вищання й писк.

Місяць хоче,

мабуть, погрітись —

суне в шибку

свій блідий диск.

Заглядає, цікавий,

у миску:

що ви з'їли таке смішне,

що од вашого

реготу й писку

тягне в хату

із неба мене?

Хлюпа щастя

дзвінкою хвилею,

ніби тут вікувало воно —

не життя тобі, а ідилія,

як в поганих книжках

чи в кіно.

Де фотографи?

Де поети?

Нуте, хлопці, сюди скоріш!

Можна знімок утнуть

до газети

і жахливо веселий вірш.

Це ж так показна ситуація --

гарна мати і троє дітей,

це ж чудова яка ілюстрація

для підтвердження наших ідей.

Застрибають веселі цифри

у грунтовно важких статтях,

та не встане

з словесних вихрів

многотрудне її життя.

Ви мовчанкою соромливою

постараєтесь обминуть,

що в доярки цієї

щасливої

руки й ноги

вночі гудуть.

І чи прийде

під ваші кашкети

блискавицею думка дзвінка:

в космос крешуть ота

не ракети,

але пружні цівки молока.

А для неї

це зовсім не диво,

бо збагнула давно таке:

справді,

зараз вона щаслива,

тільки ж щастя яке важке!..

І тому ця Марія

чи Настя

будить дзвоном дійниці село,

щоб поменше

важкого щастя

на Радянській землі було.

 



Яndex
 
загрузка...