Холодний дощ,
3ів‘ялі квіти.
І саду чорна самота,
Мов сторінки,
осінній вітер
Мої літа перегорта.

- Все в них - мої тривоги й болі,
І мій стривожений війною шлях...
Ні не погаснуть вже ніколи
Вони на димних тих вітрах.

Вони ходили по землиці,
Вони в бої мене вели,
Вони, немов досвітні птиці,
Світання миру почали.

Вони ступали по планеті,
На пустирях садили сад,
У польовому лазареті
На ноги зводили солдат.

Ніхто не зломить їх ніколи
І до останньої пори
шуміти будуть в чистім полі
Мої літа, мої вітри.