Підручники Зарубіжна література Теорія Каталог авторів 5-12 клас Контакти Партнери
ЗНО 2014
Біографії
Нові скорочені твори
Cкорочені твори
Статті
Твори 12 класів
Шкільні твори
Новітні твори
Нелітературні твори
Підручники on-line
План уроку
Народна творчість
Казки та легенди
Давня література
Український етнос
Аудіокнига
Велика Перерва
Актуальні матеріали
Інші предмети
Сочинения на русском



загрузка...
загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования


Конспекти уроків російською мовою
Реферат, курсова, контрольна, дипломна робота, твір. Скористайтесь пошуком. Ви знайдете всі необхідні матеріали. =>>>>>>>>

Уроки з української літератури 8 клас

УРОК 12

 

Тема. ПЧ № 1. Невичерпне джерело усної народної творчості. Дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі».

Мета: опрацювати зміст думи; навчити виділяти в ній найнапруженіші епізоди, висловлювати власні міркування з приводу прочитаного; зацікавити минулим українського народу; виховувати в учнях найкращі моральні якості.

Обладнання: різні варіанти текстів думи «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», ілюстрації до твору, учнівські малюнки, картки із завданнями для групової роботи.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя.

— Українська народна дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» (або «Три брати азовські») належить до найдавніших і найпопулярніших дум. Це — улюблена дума Т. Шевченка. І в сиву давнину вона хвилювала людей, і нас нині хвилює своїм зворушливим змістом і високою художньою майстерністю.

Ця дума, як і ті, з якими ми знайомилися на попередніх уроках («Маруся Богуславка», «Буря на морі», «Дума про козака Голоту») не пов'язана із якимось конкретним історичним фактом.

Та в основі твору лежать події кінця XV — початку XVI ст., коли місто Азов, розташоване в дельті Дону, було захоплено турецьким султаном. В Азов потрапляли бранці з українських міст і сіл. Тяжкою була турецька неволя. Багато бранців гинуло. Хто залишався живим, докладав усіх зусиль, щоб звільнитися з-під турецького ярма.

Дума «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі» і відображає типовий для того часу гостро драматичний епізод утечі українців з полону.

2. Словникова робота.

Дороги розхильні — дороги, що розходяться;

байраки — яри, схили яких вкриті деревами та чагарниками;

Савур-могила — назва гори у нинішній Донецькій області;

тіло жваковати — шматувати, розривати тіло;

річка Самарка — річка Самара, ліва притока Дніпра, яка протікає територією Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей;

кульбака — сідло;

турки-яничари — військо в султанській Туреччині, яке відзначалося особливою жорстокістю;

бусурмени (бусурмани) — «іновірці», не християни, турецькі і татарські завойовники;

городи християнські, землі християнські — у думі «рідна земля, вітчизна».

3. Бесіда за питаннями:

— Про що йдеться у думі «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі»? Коротко перекажіть сюжет.

— Як ви гадаєте, до якого різновиду дум можна віднести цей твір — історико-героїчних чи соціально-побутових? Чому?

— Якими ви уявляєте трьох братів? Яка художня деталь у їхньому описі є визначальною для розвитку конфлікту? (Коней для втечі мають лише двоє братів, третій же — «піший-пішаниця»).

— Які рядки в думі повторюються? Поясніть значення цього повторення.

— Знайдіть пестливі та здрібнілі слова. Яка їхня роль у характеристиці дійових осіб твору?

4. Робота м групах.

Учні об'єднуються в групи, і кожна з них отримує завдання охарактеризувати одного з братів, відповівши на питання.

І група. «Найменший брат»

• 3 якими трьома проханнями звертався найменший брат до старших братів?

• Які почуття охопили його, коли він побачив зрубане «тернове верховіття» в байраках і клапті червоної та жовтої китайки в полі?

• Як описано загибель найменшого брата?

• Який загальний висновок можна зробити про нього?

II група. «Середульший брат»

• Що відповів середульший брат разом зі старшим на два перших прохання найменшого брата?

• Як поставився середульший брат до третього прохання найменшого брата?

• Як середульший брат проявив турботу про найменшого у відкритому степу?

• Який загальний висновок можна зробити про середульшого брата?

III група. «Старший брат»

• Як реагував старший брат на три прохання найменшого?

• Як поставився старший брат до пропозиції середульшого залишати клапті китайки для «признаків» найменшому братові?

• Як розкривається егоїзм, лицемірство, жадоба багатства, наживи старшого брата наприкінці думи?

• Який загальний висновок можна зробити про старшого брата?

5. Виступи представників груп.

(Матеріал для вчителя. Дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» належить до циклу невільницьких, однак тяжіє не до історико-героїчних, а до соціально-побутових, бо в ній з винятковою психологічною глибиною розкривається проблема стосунків між братами, утверджується думка, що бездушність, несправедливість неминуче карається.

Образи героїв думи, як це простежувалося і в попередніх творах, виразно індивідуалізовані і водночас узагальнені, традиційно-фольклорні.

Найбеззахиснішим є саме молодший брат. Він же й найдобріший, бо прощає братам-утікачам їхній гріх. Цей образ — втілення християнської покори й стійкості — виписано народом з особливою любов'ю й жалем. Найжорстокіший старший брат. Це він хоче позбутися меншого брата, щоб батьківський спадок «на дві часті паювати», а не на три. Середульший (традиційно) — особа безвольна, ніяка. З одного боку, він цілком підкорюється волі старшого брата, з іншого — постійно дорікає йому за байдужість до долі молодшого, допомагає тому не заблукати в степу тощо.

Варто зазначити, що в кількох варіантах твору по-різному трактуються характери середульшого та старшого братів, навіть події розвиваються інакше.

В одному записі думи старший брат розкаюється й шкодує, що не кинув багатої здобичі та не взяв натомість молодшого брата на свого коня, в іншому — жодного каяття, навпаки, він намовляє середульшого сказати неправду батькам про смерть молодшого сина. Але майже у всіх варіантах думи злочин карається смертю від руки ворога чи викриттям і вигнанням з батьківського дому).

6. Проблемне питання.

— Чому, на вашу думку, наприкінці думи гинуть обидва брати — жорстокий старший і співчутливий середульший? І чому смерть меншого брата описується докладніше, ніж смерть старших братів?

7. «Займи позицію».

— Відомо, що дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» має кілька варіантів. За першим, гинуть усі три брати (менший помирає з голоду, старших убиває турецька засідка). За другим — наймолодший гине, а старші брати повертаються додому. За третім — гине наймолодший брат, а найстарших після повернення додому громада засуджує на смерть за бездушність.

Як ви гадаєте, який із варіантів закінчення думи є найбільш переконливим?

«Займіть позицію» відповідно до обраного варіанту та обгрунтуйте свій вибір.

8. «Наш вернісаж».

(Учні демонструють свої ілюстрації до думи та коментують їх.)

9. Заключне слово вчителя з елементами рефлексії.

— Дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі глибоко вражала слухачів і своїм змістом, і високою художньою досконалістю. У ній не лише чітко проявилися найхарактерніші ознаки жанру думи, а й знайшли відображення суспільні закони українського народу, й система його моральних цінностей.

— Чого навчила вас дума?

— Як би ви вчинили, опинившись на місці кожного з братів?

— Наведіть приклади із власного життя взаємопідтримки і взаємовиручки людей у складній ситуації.

II. Підбиття підсумків.

III. Домашнє завдання.

Опишіть свої враження від вивчених дум, створивши висловлювання на тему: «Дума говорить до нас. Ми її чуємо?..»

 

Додаток до уроку 12

Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі

Ой то не пили, то пилили.

Не тумани вставали, —

Як із землі турецької,

Із віри бусурманської,

З города Азова, з тяжкої неволі

Три братики втікали.

Ой два кінними, третій піший-пішаниця,

Як би той чужий-чужениця.

За кінними братами біжить він, підбігає,

Об сирі коріння, об білі каміння

Білі ніжки свої козацькі посікає,

Кров'ю сліди заливає.

Ой до кінних братів добігає,

Слізьми поливає,

Словами промовляє:

«Братики мої рідненькії,

Як голубоньки сивенькії,

Станьте, коней попасіте,

Мене обіждіте,

Із собою візьміте,

До городів християнських,

Хоч мало, підвезіте».

Тії брати теє зачували,

Словами промовляли:

«Братику ти наш рідний,

Як голубонько сивий!

Гей, ми і самі не втечемо.

І тебе не візьмемо.

Буде з города Азова погоня вставати,

Тебе, братику, минати,

А нас будуть, кінних, доганяти,

Стріляти, рубати

Або живцем в гіршу неволю завертати».

Теє промовляли, Отділь побігали.

Найменший братець піший-пішаниця

За кінними братами уганяє,

Коней за стремена бере, хапає,

Дрібними сльозами обливає,

Словами промовляє:

«Братики мої рідненькі,

Голубоньки сивенькі,

Не хочете ви мене з собою брати, —

Назад коней завертайте,

Із піхов гострі шабельки виймайте,

Мені з пліч голівоньку здіймайте.

Тіло моє порубайте,

У чистім полі поховайте,

Звіру да птиці, туркам на поталу не подайте».

Тії брати теє зачували,

Назад коней завертали,

Словами промовляли:

«Братику ти наш милий,

Голубонько сивий,

Що це ти кажеш,

Наше серце ножем мов пробиваєш,

Руки наші на тебе не здіймуться,

І шабельки на дванадцять частей розсиплються,

І душа наша гріхів до віку вічного

Не відкупиться:

Зроду, братику, сього не чували,

Щоб рідною кров'ю шаблі промивали

Або гострим списом опрощеніє брали».

«Прошу же вас, браття,

Хотя ж ви до мене одно милосердіє майте —

Будете в терни да в байраки в'їжджати,

В запілля тернове верховіття стинайте,

На дорогу покидайте:

А нехай же я буду знати,

Куди за вами, кінними братами, тікати».

Уже два кінні козаки

В терни да в байраки в'їжджали;

Середульший братець милосердіє має:

В запілля тернове верховіття стинає,

На дорогу покидає,

Найменшому брату признаків зоставляє:

«А нехай же і він буде знати,

Куди за нами до отця, до матері, До роду втікати».

З тернів да байраків виїжджають,

На полівку взбігають,

На степи високії,

На шляхи широкії,

На дороги розхильні.

Тоді середульший братець велике милосердіє має,

До старшого словами промовляє:

«Що ти, брате, знаєш, давай ми з себе сині

жупани скидати,

Червону да жовту китайку видирати,

На дорозі покидати,

Найменшому брату признаків зоставляти:

А нехай же і він буде знати,

Куди за нами, кінними братами, тікати».

Старший братець ізгорда словами промовляє:

«Що мені за вдобство своє турецьке добро

на шматки рвати

Та по шляху розкидати,

Найменшому брату признаків зоставляти?

Він і жив, і здоров буде,

Так без всяких признаків додому прибуде».

Середульший братець велике милосердіє має,

У себе червону та жовту китайку видирає,

На дорогу стеле-постилає,

Найменшому брату признаків зоставляє:

«Нехай же він буде знати,

Куди за нами до отця, до матері,

До роду втікати!»

Тоді ж то середульший братець милосердіє мав,

До старшого брата словами промовляв:

«Тут, брате, води погожі, трави хороші,

Очерети здобні,

Станьмо, коней попасімо,

Мало-немного обіждімо,

Чи не прийде до нас піший-пішаниця?»

Старший братець ізгорда словами промовляє:

«Чи ще тобі турецька каторга не увірилася,

Сира сириця в руки не в'їдалася?

Ото як будеш найменшого брата піджидати,

Буде з города Азова велика погоня вставати,

Його буде пішого на спочинках минати,

А нас буде, кінних, доганяти,

На три штуки рубати

Або живцем у гіршу неволю завертати».

Найменший братець, піший-пішаниця

У терни да в байраки убігає,

Тернове верховіття ізнаходжає,

Бере в руки, хапає, дрібними сльозами обливає,

До серця козацького молодецького прикладає:

«Ой тут же мої братики проїжджали,

Велике на мене милосердіє мали,

Мені на дорогу признаків покидали».

Біжить він, підбігає,

Із тернів та байраків, із мелюсів вибігає,

На полівку вбігає:

Нема ні тернів, ні байраків

Да ніяких признаків,

Тільки поле леліє,

На йому трава зеленіє,

Біжить він, підбігає на степи високі,

На шляхи широкі,

На дороги розхильні,

Червону та жовту китайку знаходжає,

Бере в руки,хапає,

Дрібними сльозами обливає,

До серця козацького молодецького прикладає,

Словами промовляє:

«Недурно сяя китайка по шляху валяє,

А видно, моїх братів живих на світі немає,

Видно, з Азова велика погоня вставала,

Мене в тернах да байраках на спочинках минала,

А моїх братів доганяла,

На три штуки рубала

Чи живих у гіршу неволю завертала!

Ой якби міг я знати,

Чи моїх братів постріляно, чи порубано,

Чи живих у руки забрато, —

Гей! Да пішов би я по степах блукати,

Тіла козацького молодецького шукати,

Тіло козацьке молодецьке ізнаходжати,

В чистім полі поховати.

Звіру да птиці на поталу не подати».

Біжить він, підбігає,

Аж тільки своїх братів слідочка забачає,

Побило козака в полі

Разом три недолі:

Первая недоля — безводцє,

Друга неволя — безхліб'є,

А третя — буйний вітер із ніжок валяє,

До Савур-могили доходжає,

На Савур-могилі безпечно оддихать лягає,

Із неба води й погоди дев'ятого дня дожидає.

Що туда до його вовки-сіроманці доходжали,

Орли-чорнокрильці налітали,

У головах сідали,

Хотіли заздегодя живота

Темні похорони одправляти.

Він на їх соглядає,

Словами промовляє:

«Вовки-сіроманці,

Орли-сизокрильці,

Гості мої милі,

Мало-немного обождіте,

Поки душа з тілом розлучиться,

Тоді будете до мене находжати,

Тіло моє жвакувати,

Жовту кість по балках розношати,

Попід зеленими яворками ховати,

Комишами укривати».

От ногами не піде і руками не візьме,

Ясно очима на небо не взгляне.

Він на небо соглядає,

Словами промовляє:

«Голова моя козацька,

Голова моя молодецька!

Ти пробувала в землях турецьких,

В вірах бусурманських!

Дев'ять день у устах хліба-солі не маю,

На безводді погибаю».

Тож не хмари наступали,

Не дрібні дощі накрапали,

Як душа козацька молодецька

Із тілом розлучалась.

Що тоді до його вовки-сіроманці доходжали,

Біле тіло жвакували,

Орли-чорнокрильці налітали,

У головах сідали,

На чорні кудрі наступали,

З-під лоба карі очі висмикали;

А ще зозулі налітали,

У головах сідали,

Як рідні сестри, кукували:

А ще дрібна птиця налітала,

Коло жовтої кості тіло оббирала;

Вовки-сіроманці находжали,

Жовту кість по балках розношали,

Попід зеленими яворами ховали,

Комишами укривали,

Жалібненько квилили-проквиляли:

То ж вони темний похорон одправляли.

Уже два кінні козаки

До річки Самарки стали вибігати,

Стала їх темна нічка обіймати,

Тоді ж то старший братець словами промовляє:

«Отут води погожі і трави хороші,

Очерети удобні й могили високі.

Станьмо, коні попасімо,

Покіль сонце обігріє,

Чи не прибуде до нас піший-пішаниця,

Тепер я на його велике милосердіє маю:

Усю добич із себе скидаю,

Його міждо коней хватаю».

«Було, братець, тоді хватать, як я казав,

А тепер уже дев'ять день, як хліб-сіль їв, —

Досі на світі немає».

Коней пустопаш попускали,

Кульбаки під себе слали

Ружжа по комишах ховали,

Безпечно оддихать полягали,

Святої зорі дожидали.

Як став божий світ освітати,

Стали козаки на коней сідати,

Через річку Самарку у землі християнські проїжджати.

Старший братець промовляє словами:

«Як будемо, брате, додому, до отця,

до матері доходжати,

Як будем їм правду казати?

Будем ми їм правду казати,

Дак будуть нас отець-мати

До віку вічного проклинати.

А будемо ми перед їми лгати,

Та буде нас Бог відомо і невідомо карати.

А так, брате, скажемо:

Не у одного пана пробували,

Не один хліб-сіль їли;

Ночної доби з тяжкої неволі втікали,

Дак ми до його заїжджали:

«Уставай, братець, з нами, — казали, —

З тяжкої неволі тікати».

Дак він нам будто так і сказав:

«Утікайте ви, братця,

А я буду тут оставаться,

Чи не буду луччого щастя і долі собі мати».

Старий отець-мати помруть,

Дак будем наполу грунти-худобу паювати,

Не буде третій між нами мішати».

Теє промовляли,

Відтіль походжали.

То і не орли-чорнокрильці заклекотали,

Як їх турки-яничари з-за могили напали,

Постріляли, порубали,

Коней, здобичу назад завертали.

Полягла двох козаків голова

Вище річки Самарки,

А третя — у Савур-могилі.

А слава сяє — не умре, не поляже

Од нині і до віка;

Даруй, Боже, вам, Господи,

Всім слушащим на многая літа.



загрузка...
загрузка...

Яndex
 
загрузка...
Loading...
Google