КОРСУН ОЛЕКСАНДР (псевд. — Антипенко; 08.06.1818, с. Богданівська Антипівка, тепер Ростовської обл,, Росія — 06.11.1891, там само) — поет — романтик, видавець, перекладач, мемуарист.

Походив із поміщицької родини. Початкову освіту здобув удома. Закінчив юридичний відділ Харківського університету (1842). Належав до студентської громади на чолі з М. Костомаровим. У 1847 — 1860 рр. — столоначальник у Харкові та чиновник для особливих доручень при дербентському військовому губернаторі. 1841 р. видав альманах «Сніп», де вмістив власні вірші та переклади з чеської (Ф. Челаковський) і польської (А. Міцкевич) мов, «Українські повір'я», добірку романтичних писань інших авторів. Один із перших українських слов'янофілів, хоча «і не вмів ясно висловили програми національних і просвітніх змаганнів українців» (О. Коваленко). Друкувався в журналах «Севернмй вестник», «Русский архив». 1842 і 1845 р. журнал «Маяк» надрукував низку його віршів — «Могила» (з мотивом запорозької вольниці), «Мана», «Перська пісня», «Козак та гулянка», «Рідна сторона», «До Шевченка» та ін.

Поезія О. Корсуна елегійна за тональністю. Так, у плані минущості козацької слави, в дусі романтичного візіонерства змальовується в «Мані» Полтавська битва. Тут у констатації того, що козаки відцуралися Мазепи і вступилися за Петра, присутня вірнопідданська тенденція, вчинок гетьмана потрактовано як зраду. Лірику О. Корсуна проймає смуток за давниною («Старі пісні», «Дорошенко»); їй притаманні атмосфера таємничості («Рожа і дівчина»), поетизація сумовитого почуття («Кохання»), емоційна та естетична трансформація історичних і фольклорних джерел. Романтичними є образи (скажімо, козака — шукача долі чи поета, який у творчому натхненні високо піднімається над буденністю («Блискавка»).

Кореспондент і популяризатор Т. Шевченка, О. Корсун у вірші «До Шевченка (Скажи, брате, кобзареві...)» (1845) підніс старого й сліпого співця до персоніфікованого втілення героїчної пам'яті українства (послання це цікаве як одне з перших, що «ремінісценціює» Шевченка). Поетична символіка узагальнюючого образу Вкраїни в поезії «Коханка» (1839) відтворює батьківщину в уявленні героя-козака як кохану дівчину з Антипівки в зеленій плахті та юпці, з золотою косою з жита- пшениці, підперезаною річкою Бірючою. Переспівував О. Корсун російських і чеських поетів. Його віршовані «Українські повір'я» частково олітературюють народні, а частково їх пародіюють у бурлескному ключі.

Вийшовши у відставку, письменник жив у своєму маєтку, збирав фольклорно-етнографічні матеріали. Літературну працю на той час уже припинив. А згодом переклав російською «Переяславську ніч» М. Костомарова (1886). Незадовго до смерті написав спогади «Микола Іванович Костомаров».

Літ.: Возняк М. До характеристики харківського гуртка українських письменників // ЗНТШ. 19J0. Т. 93. Кн. 1; Уманець М. Олександер Корсун // Зоря. 1892. № 1; Хропко П. П. Інші поети романтичної школи // Історія української літератури (перші десятиріччя XIX cт.). К., 1992.

В. Погребенник