загрузка...
загрузка...
загрузка...
загрузка...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Словник літературознавчих термінів

Пряма мова (лат. oratio recta) — дослівне відтворення чужого висловлення, супроводжуване реплікою-коментарем мовця (словами автора). П.м., на відміну від синтаксично організованої непрямої мови, будується за принципом паратаксису — вільного розташування конструктивних частин без граматично вираженого їх зв'язку ("Усміхнеться неня: «Ну і басурман!»" О. Близько). П.м. буквально відтворює усі форми чужого висловлення із властивими йому граматичними, лексичними, інтонаційними та стильовими особливостями. Взаємна непроникність конструктивних частин П.м. дає змогу мовцеві вільніше, на багатшій лексичній основі, ніж у непрямій мові, організувати авторське висловлення за рахунок застосування, крім слів із предметною семантикою, слова для означення руху, конкретних дій: "«Ану, Гаврило Петрович, прочитайте далі», — протягнув листа чоловічок" (В. Винниченко). У художній літературі П.м. використовується поряд з діалогом як важливий засіб характеристики персонажів. Використання П.м. дає змогу у словах автора, крім дослівної передачі чужого мовлення, поглибити семантичні та інтонаційні можливості художнього зображення: "«Купіть мою хустку. Дивіться, яка ловка», — тихим голосом так лагідно і боязко просила дівчина, що Климко зупинився біля неї" (Гр. Тютюнник).


загрузка...
Яndex
 
загрузка...
Загрузка...