Віреле (фр. virelai від virer — кружляти, повертатися) — дев'ятирядкова строфа у французькій поезії XV-XVI ст. Тут римуються другий, п'ятий та сьомий вкорочені рядки, інші — подовжені — охоплені своєю римою. В. застосовувалось як відповідь на ле (фр. lei — світський) — віршовану форму з трьох віршів, де кожен третій вкорочений рядок має свою риму і навіть відмінний розмір на противагу двом попереднім довгим. Виконувалися вони на молодіжних іграх поперемінно: ле і віреле. Згодом вживаною формою В. став шестивірш, в якому римувалися вкорочені третій та шостий рядки, решта мали парне римування. Такою строфічною конструкцією, що справляє враження елегантності, користувалися й українські поети:
В душі моїй не згас, ще сяє образ твій.
Як часом стрінемось, твій погляд чарівний В мені бентежить кров.
Та про любов твою, далекий друже мій,
Не марю я вночі в розпуці навісній —
Нащо мені твоя любов? (М. Вороний).
До речі, у поетичній спадщині М.Вороного трапляються й інші В.: "Мов зібралися юрбою...", "Соловейко", "Таємне кохання".
