загрузка...
Loading...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Словник літературознавчих термінів

Анакреотична поезія — жанр лірики, в якому панує життєрадісно, світле світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові. Започаткований еллінським поетом Анакреонтом (VI-V ст.до н.е.). На жаль, від його ліричної спадщини збереглися лише певні фрагменти. Відома новій літературній добі приписувана йому збірка "Анакреонтика" виявилася сукупністю поетичних творів різних авторів, котрі його наслідували. А.п. спостерігається у найраніших варіантах Олександрійської доби (ІІІ-ІІ ст. до н.е.), у найпізніших - Середньовіччя. А.п. вплинула на творчі пошуки вагантів-голіардів, П.Ронсара, В.Шекспіра, Р.Бернса, Вольтера, А Шенье, Й.Глейма, О.Пушкіна та ін. Вона досить помітна і в українській ліриці, починаючи від Г.Сковороди, простежується у доробку поетів XX ст. (О.Олесь, П.Тичина, В.Пачовський, О.Близько, М.Йогансен, Б.І.Антонич, М.Вінграновський та ін.). Особливого колориту набули анакреонтичні мотиви у творчості київських "неокласиків", зокрема м Рильського:

Вже червоніють помідори,

і ходить осінь по траві.

Яке ще там у біса горе.

Коли серця, у нас живі? [...].



загрузка...
Яndex
 
загрузка...