Станси (від італ. stanza — строфа) — невеличкий вірш з кількох чотири­рядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену дум­ку. В західноєвропейській поезії кінця XVIII — початку XIX століття поняття «станси» часто ототожнювали з по­няттям «строфа». Інколи поняттям «строфа» позначали віршову організацію «високих жанрів, зокрема оди; під стансами (середній жанр) у такому випадку розуміли свого роду спрощений варіант строфічної віршової організації, ще більш спрощеною формою якого виступав куплет на­родної пісні — «низький» жанр). Таке слововживання спи­ралося й на переважне тяжіння стансових строф до релігій­ної, філософської і т. п. піднесеної (у порівнянні з піснею) тематики. Тематична сталість стансових строф і привела до того, що подібні вірші почали сприйматися як окремий жанр (хоча й без чітких ознак). Ось як, наприклад, М. Гоголь визначав жанрову природу стансів: «Є ще лі­ричні вірші, які містяться посередині між одою та гім­ном: тільки набувають певного порядку розмірені строфи й певного спокою, хоча ще не мають тієї великої повноти та просторової рами, яка належить оді. Тоді їх називають поети стансами, тобто просто строфами». Подібна термінологія не закріпилася й нині виходить з ужитку. До хрестоматійних зразків стансів відносять вірш О. Пуш­кіна «Брожу ли я вдоль улиц шумных».