Соті (франц. sotie, від sot — дурний) — жанр невеличкої віршованої комічної п'єси, що існував у XV—XVI століттях у Франції. В соті зображалися різного роду пустування та блазню­вання. На відміну від фарсу, де виступали побутові персо­нажі, в соті брали участь дурні та блазні. П'єси цього жанру виконували аматори, що об'єднувалися в так звані «корпо­рації дурнів» (найбільш відомою з них була паризька компанія «Безтурботні хлопці»). Ці корпорації, що виникли під впливом веселих масницьких вистав, у XV сторіччі по­ширюються по всій Європі й виконують соті. Члени всі­ляких блазнівських товариств носили зелено-жовті блазнів­ські костюми, ковпаки з бубонцями та жезли з голівкою блазня. Таке вбрання, за середньовічною традицією, давало змогу відкрито говорити «правду у вічі». У вигляді блазнів і дурнів виконавці соті осміювали представників практич­но всіх прошарків населення. П'єси поступово стають більш сатиричними. Розквіт соті припадає на рубіж XV— XVI століть, коли навіть Людовік XII використовував драми народного театру в боротьбі з папою Юлієм II. Найпопулярнішим представником соті був драматург, ре­жисер і актор Π'єр Ґренгор (він відомий за романом В. Гюґо «Собор Паризької Богоматері»), Гостра сатира п'єс соті — неосвічений «дурень» у них нерідко був мудрі­шим від представників феодальної верхівки — приводить до їхньої заборони за короля Франциска І. З часом соті зливається з драмами інших жанрів середньовічного світ­ського театру — мораліте й фарсом.