Арготизмами (від франц. argot — жаргон) називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту. До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курга-нити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ. Найбільш поширене арго в середо­вищі злочинців, з яким і пов'язують його походження: «Арго у власному розумінні слова — це професійний жаргон злодійського світу у Франції. Існування цього жаргону прослідковується за деякими місцями писемних пам'яток французької мови вже в ХНІ ст., аз XV ст. стосовно арго існують достовірні документальні свідчення. <...> З другої половини XIX ст. відбувається швидке „розсекречування" арго. Його лексика змішується з просторічними шарами лексики, переважно в просторіччі Парижа, і водночас дедалі глибше входить у мову освіченої частини суспільства, а згодом і в літературну норму, потрапляючи в той її пласт, який утворює власне фамільярну мову, langue familiere. <...> Звідси арго потрапляє в художню літературу». В художній літературі арготизми використовуються пере­важно з метою мовної характеристики дійових осіб. На­приклад: «Розказував, як він попав раз на вечорниці... А там самі терпелюки¹ та каравони². Покургав³ я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха⁴ й обзивається: „Чи не дати вам, діду, мукиці?" Оце, думаю, клево⁵! Годі сухмаї кусмарити⁶, хоч ставреників накурляю⁷» (Г. Хоткевич, «Сліпець»; лірницьке арго: 'парубки; ²дівчата; ^Зпограв; ⁴сука; ⁵добре; ⁶сухарі гризти; ⁷вареників наварю). «А мазурики между тем в „марушечьем углу", ожидая каждый очередь, вполголоса меж собой о своих делах разговаривают. Они в этом отношении менее Прова Викулыча церемонятся.

 

— Что стырил?— осведомляется один у другого. — Да что, друг любезный, до нынче все был яман, хоть бросай совсем дело; а сегодня, благодарение господу Богу, клево пошло! Зашел этта ко Владимирской. Народу за всенощной тьма-тьмущая — просто, брат, лафа! — Ну и что же ты? маху не дал? — Еще б те маху! Шмеля срубил, да выначил скуржанную лоханку! — самодовольно похваляется мазурик. — Мешок во что кладет веснухи? — спрашивается в то же время в другой группе, на противоположном конце комнаты. — Во что кладут! да гляди, чуть не в гроник! — ропщет темная личность с крайне истомленным и печальным лицом. —
Клей не дешевого стоит; поди-ка, сунься в магазин у немпа купить — колес в пятьдесят станет. — А какой клей-то? — Да канарейка с путиной, как есть целиком веснушные. Так он что, пес едакий, мешок-то? Я по чести, как есть, три рыжика правлю.— Какими? рыжею Сарою? — Ну, вестимо, что Сарой, а он, пес, только четыре царя кладет. А мне ведь тоже хрястать что-нибудь надо! жена тоже ведь, дети... голодно, холодно... <...> В третьем углу —молодой вор... молодцевато повествует о своих ночных по­ хождениях:

 

— Просто, братцы, страсть! Вечор было совсем-таки влопался! Да, спасибо, мазурик со стороны каплюжника дождевиком — тем только й отвертелся! А Гришутка —
совсем облопался, поминай как звали! Стал было хрять в другую сторону, да лих, вишь ты, не стремил, опосля как с фараоном справились; а туг стрела подоспела вдогонку — ну и конец! Теперь потеет; гляди, к дяде на поруки попадет, коли хоровод не выручит.

— Значит, скуп надо? — озабочено спрашивают мазу­ рики, ибо этот вопрос, весьма близко касающийся их сердца и карманных интересов.

— Значит, скуп! Парень, братцы, клёвый, нужный парень!
Отначиться беспременно надо» (В. Крестовський, «Квар­тира для Тринки і темних очей»; злодійське арго: ^!украв; погано; добре; вийняв гаманець і витягнув табакерку;
баришник, який оцінює золотий годинник; гріш; 'слово, яким позначається будь-яка вкрадена річ; рубль; 'годин­ник з ланцюжком; золоті; червінці прошу; півімперіал;
срібний рубль; їсти; попався на кражі; поліцейський; камінь; був заарештований і відправлений в тюрму; бігти; дивитися, стерегтися; будочник; патрульний ко­
зак; сидить в участку; потрапити до в'язниці; "ватага, злочинна зграя; загальна складчина на викуп заарештовано­го; "відкупитися).

 

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціаль­них прийомів: «Крім створення власне арготизмів, засто­совувалось і зашифровування слів шляхом переставлян­ня чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голос­ним замінювались звуком „ш", а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жи-шуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі)». Ціка­вий приклад використання подібної словесної тарабарщини міститься в поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина чет­верта, строфи 1—2):

 

Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закеньдюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш І в тереб добре зживотаєш, То на веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш, І біг до горя зачортить.