Риторичними    фігурами    (грец. ρητορική  —  риторика, наука  про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер.

 

Риторичні фігури постають внаслідок порушення кому­нікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діало­гічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не роз­раховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в «живому», побутовому спілкуванні, коли діалог слу­гує передусім потребам обміну інформацією, такому звер­танню до співрозмовника, яке передбачає відповідь або спонукає його до конкретних учинків. Діалогічність риторич­них і словесних зворотів цілком умовна і слугує у творах художньої літератури меті індивідуалізації та емоційного уви­разнення мовлення, привертання особливої уваги до певних аспектів зображуваного явища, в окремих випадках викори­стовується з композиційною метою. Серед риторичних фігур виділяють фігури звертання, запитання, заперечення, оклику. ^ Риторичним називається звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

 

Україно моя! Чисті хвилі ланів, Променисті міста, голубінь легкокрила! Україно! Сьогодні звірів-ворогів Ти грудьми вогняними зустріла.

 

Риторичне звертання частіше застосовується у віршових, аніж у прозаїчних текстах, де воно, крім усього іншого, досить часто оформлює, «вводить» тему твору.